Над приговором Сумского суда граффитчикам смеется Индия

В программе “Гра в слова і не тільки” на ТВі обсуждали приговор сумским граффитчикам, віясняли детали дела и справедливость приговора.

Детальнее в сюжете tvi.ua (для просмотра жмите на ссылку).

Расшифровка сюжета “Гра в слова і не тільки“:

Суд міста Суми 14 січня завершив розгляд кримінальних справ, що їх порушили проти активістів, котрі малювали трафарети президента Віктора Януковича з цяткою на лобі. Програма “Гра в слова і не тільки” з’ясовувала деталі справи, дієвість таких протестів та справедливість вироку.

Ірина Славінська: Починаємо ми з сумських графітчиків, яких нещодавно засудили до різних термінів ув’язнення за статтею “хуліганство”. Один із них – Володимир Никоненко, з яким спілкувалася журналіст ТВі Настя Станко. Він розповів, що насправді до різних таких закидів екстремістських має дуже невелике відношення. Подивімося відео.

Віталій Гайдукевич: А чи справді в Україні цей факт може бути прийнято потім як прецедент? От намалювали ви “обличчя слов’янської зовнішності”, поставили червону цяточку – до речі, всім індусам палкий привіт, бо, на думку українського судді, це зневага до норм моральності і викликає негативну асоціацію. Індія регоче, я переконаний…

Будемо говорити з людьми, які можуть оцінити фахово цю ситуацію. Хотів би наголосити, що певний екстремістський момент ми одразу хочемо відділити – не з’ясовуватимемо, був він чи не був, чи це підстава. Ми говоримо про сам факт – появу політичної карикатури, яку миттєво замальовують. Наш гість –Павло Гудімов, галерист.

Вибачте, це тема політична, вона до графіки стосунку жодного не має. Ми на неї не прийдемо, бо страшно

Ірина Славінська: Другий наш гість – Анатолій Бєлов, власне художник-графітчик.

Анатолій Бєлов: Я не назвав би себе графітчиком. Маю роботи графічні, які інколи виклеюю в публічному просторі. Але до культури графіті та стріт-арту себе не відношу.

Віталій Гайдукевич: А ви їх розумієте, це середовище? Як мислять ці люди, які виходять і малюють графіті?

Анатолій Бєлов: У мене є конкретна робота, конкретне звернення до людей. Я хочу якнайбільше уваги – і саме не людей в темі, а найрізноманітнішого прошарку. Бо роботи, які я виклеюю на вулиці, стосуються кожного.

Ірина Славінська: Ми з понеділка шукали гостей на цю студію – графітчиків, художників, які працюють у громадському просторі. Епопея тривала чотири дні. Навіть сьогодні зранку відмовилися троє наших гостей, які ще вчора реагували з величезним ентузіазмом на цю тему. Мотивації були різні: хтось казав, що часу нема, хтось – що роботи багато. А троє нині зранку чесно сказали: “Вибачте, це тема політична, вона до графіки стосунку жодного не має. Ми на неї не прийдемо, бо страшно”.

Анатолій Бєлов: Я насправді теж не дуже хотів до вас їхати. Бо дійсно саме ця історія доволі слизька. В тому випадку, що зреагували на цей знаковий малюнок із Януковичем, який має доволі широкий відгук, бо він більш універсальний. Але інші роботи цих же художників мають сумну історію.

Ірина Славінська: Але саме це зображення викликало широкий резонанс.

Віталій Гайдукевич: Резонанс був широким не тільки серед людей, які захищають державних мужів, а й від графітчиків. Ми маємо картинки, що Одеса, наприклад, підключилася. У Києві я на власні очі бачив – було додано ще щось зеленою фарбою.

Анатолій Бєлов: Це доволі проста у виконанні робота. І універсальна. Можна сказати, це новий український поп-знак, поп-ікона.

Коли ми говоримо про художника, який є стріт-артистом або графітчиком, то він щонайменше має генерувати художню ідею. І якщо навіть торкається політичної теми, то загортає її у художню форму

Віталій Гайдукевич: А наскільки взагалі таке висловлення свого протесту, свого невдоволення є дієвим? Можливо, влада знає, чого боїться?

Павло Гудімов: Хотів би сказати, що ви так відкрито кажете слово “художник”, коли говорите про людей, які належать до різних політичних і субкультурних рухів… Мені здається, що слово “художник” не можна забруднювати. І коли ми говоримо про художника, який працює на вулиці, є стріт-артистом або графітчиком, то він щонайменше має генерувати художню ідею. І якщо навіть торкається політичної теми, то загортає її у художню форму.

Те, що ми тут бачимо, не має, як на мене, стосунку до художньої культури. Звісно, є символ, знак, жест. Але це не стріт-арт.

Анатолій Бєлов: Можна посперечатися насправді…

Павло Гудімов: Я вважаю, що це є скорше жест соціального характеру.

Ірина Славінська: Тобто це протест?

Павло Гудімов: Так, протест. Але він має мальовану форму. Коли ви кажете “художник”… Художник – це той, хто придумав цей жест і запустив. Він може сидіти десь далеко в карпатському селі й не мати жодного стосунку до сумних сумських хлопців.

Ірина Славінська: А така форма протесту ефективна?

Павло Гудімов: Думаю, що дуже ефективна. Взагалі вулиця, нова урбаністична культура базується на декількох принципах. В тому числі вулиця – це простір, де відбувається публічне спілкування. Тобто є якісь месиджі, які можуть досягати широкої авдиторії. Саме про це Анатолій і говорив. Є українські художники, які працюють на вулиці. І мені здається, що вулична культура, якщо казати про субкультуру графіті, рейтерів, то вони іноді взагалі не мають жодного стосунку до художника.

Ірина Славінська: З іншого боку, це ж вулиця – тут усе так проникає одне в одне, так важко розрізнити…

Віталій Гайдукевич: Так можу і я. І моя дитина, яка в садочку, може так фломастером готову трафаретку зафарбувати. Наскільки може бути заполітизованим простір людей, які здатні краще і оперативніше? Вони взагалі політично активні, вони можуть відреагувати на ситуацію з сумськими хлопцями по-своєму?

Нова урбаністична культура базується на декількох принципах. В тому числі вулиця – це простір, де відбувається публічне спілкування

Анатолій Бєлов: Хотів прокоментувати. Тут щойно показували графіті з Кучмою. Цей випадок, коли графіті було як політична реклама-мем під час передвиборної кампанії Кучми, коли мав бути такий молодіжний бренд, щоби привабити аудиторію. Це як зворотній бік нинішньої історії.

Віталій Гайдукевич: То чи може ситуація з сумськими хлопцями (абстрагуймося від того, що вони, можливо, і не художники насправді), наскільки зараз сам факт того, що графіті може виступити доступним простим способом донесення протестного месиджу, можуть підхопити люди, які реально знають, як у руці тримати балончик?

Ірина Славінська: І з іншого боку, наскільки це самим творцям графіті потрібно? Може, це супераполітична тусовка?

ПавилоГудімов: Два важливі моменти треба розділити. По-перше, ангажованість – це, знаєте, коли почали “башляти” за демонстрації і так далі, то можуть “башляти” і художникові елементарно. Це важливий момент.

Друга частина – це щодо дійсно щирого висловлювання. Так, його може підхопити дуже широка аудиторія. Я вважаю, що такі приклади є – згадаймо історію з тими самими помаранчевими стрічками, це було підхоплено. Хтось це запустив, але це підхопили – і воно стало тотальним. Чому символ графічний так само не може бути підхоплений великою авдиторією? Звісно, так. Але…

Треба говорити про умови, коли це може відбуватися. А це може відбуватися, коли дійсно вже наболіло.

Мені наболіло – і що? Робити графіті з Януковичем і ставити червону цятку? Думаю, це занадто – це жест, але слабенький

Віталій Гайдукевич: А ще не наболіло?

Павло Гудімов: Дивлячись, кому, за що і за скільки.

Віталій Гайдукевич: Якраз тим, хто може так зробити.

Павло Гудімов: Ні, зробити може кожен… Мені наболіло – і що? Робити графіті з Януковичем і ставити червону цятку? Думаю, це занадто – це жест, але слабенький жест, воно не буде мати тотальної…. Хіба що у підтримку або не підтримку художників чи просто молодих хлопців, які можуть сісти.

Анатолій Бєлов: Що вулиця, що Інтернет – для мене це тотожні спільні простори. І, в принципі, можна підтримати цей рух і досить просто зробити трафарет і бомбити. Але це не обов’язково, коли є соціальні мережі –перепост виходить те ж саме і швидше. А воно, в принципі, також працює.

Павло Гудімов: Так, але аудиторія не бачить, бо Інтернет має свої обмеження.

Анатолій Бєлов: Так, певна авдиторія не бачить.

Ірина Славінська: В Інтернеті безпечно – а на вулиці небезпечно взагалі?

Анатолій Бєлов: В Інтернеті, скажу вам, теж може бути не так уже й безпечно.

В США коли спалювали державний прапор, за це не було жодного покарання. В Японії на фірмах виставляють манекени керівників, щоби люди могли побити їх

Віталій Гайдукевич: Правозахисник зі своїм поглядом на цю ситуацію – Євген Захаров.

Відео. Євген Захаров: Вирок суду і позбавлення волі за такі дії – це непропорційне втручання держави в свободу вираження поглядів. Мені не дуже подобається те, що ці хлопці робили – як на мене, це свідчить про відсутність у них смаку. Але така реакція, як позбавлення волі за такі дії, не є нормальною. Можна гадати, як діють держави в таких випадках, але, скажімо, в США коли спалювали державний прапор, то за це не було жодного покарання. В Японії на багатьох фірмах виставляють манекени керівників, щоби люди могли побити їх і зняти напругу, якщо їх образили чимось. Реакція правоохоронних органів нашої держави не є адекватною.

Віталій Гайдукевич: Словом, якщо держава буде так жорстко реагувати на кожну картинку на паркані, то, що називається, на злодієві і шапка горить.