Молодіжна політика 1.0, 2.0, чи 3.0?

Одна з головних функцій державної політики – забезпечення належних умов життя для своїх громадян. Відповідно галузі та сфери державної політики забезпечуються, враховуючи потреби різних категорій населення.

Але якщо у вас запитати, що таке галузь освіти, ви скажете: це дитячі садочки, школи, училища, ЗВО, вчителі тощо.Знаючи, що представляє собою будь-яка галузь, стає зрозумілим необхідність її фінансування, законодавчого та кадрового забезпечення. Але якщо у Вас запитати про сферу молодіжної політики, то, скоріше за все, ви вагатиметеся відповісти з чим вона пов’язана. Що ж таке молодіжна політика, як вона функціонує та чи потрібна взагалі, – розглянемо в цьому матеріалі.

Для початку слід дати чітке визначення: молодь – це громадяни віком від 14 до 35 років, а молодіжна політика – це безпосередня систематична робота з молоддю, різною віковою і соціальною, за пільговими категоріями, а частіше – без них.Якщо не інвестувати у сферу молодіжної політики, не створювати можливості для роботи і підтримки різної молоді, якщо не давати стимулів в першу чергу від держави, молодь виїде, а це – демографічна, інтелектуальна та ментальна криза для країни.

Тепер спробуємо заглибитися в історичний контекст. В Україні існує дві моделі становлення молодіжної політики: Молодіжна політика 1.0 та Молодіжна політика 2.0.

Перша характеризується стандартним законодавством:
– із 1992 року діяв Закон України «Про соціальне становлення молоді»
– прийнято державні програми «Молодь України» на 2006-2009 роки, на 2009-2015 роки та на 2016-2021 роки.
У моделі 1.0 було більше загальних пунктів, аніж конкретної визначеності, а механізми практичної підтримки молоді просто полягали у виділенні коштів на реалізацію заходів, проєктів.
Що ж змінилося в моделі 2.0? Було прийнято три важливих документи:
– Закон України «Про основні засади молодіжної політики»
– Указ Президента України «Про національну молодіжну стратегію до 2030 року»
– Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну цільову соціальну програму «Молодь України» на 2021-2025 роки.
Ці документи дали визначення індикаторам, на які тепер може спиратися молодіжна політика(це як ЗВО, вчителі, школи, дитячі садочки в галузі освіти, пам’ятаєте?). Цими головними індикаторами стали: молодіжне законодавство, молодіжний структурний підрозділ, молодіжні центри, молодіжне фінансування, молодіжні кадри та молодіжні ради/радники.Тепер розглянемо кожен маркер молодіжної політики (далі МП)окремо.

1. Молодіжне фінансування.

Державний бюджет: динаміка фінансування МПза період 2018-2022

Порівняльний аналіз чітко показує динаміку зростання фінансування молодіжної політики в останні роки з Державного бюджету, крім карантинного 2020 року, коли на паузі було багато проєктів.

Обласний бюджет (Сумська область):

Місцеві бюджети розглянемо на прикладі громад Сумської області. За статистичними даними кошти в місцевих бюджетах на фінансування проєктів та заходів молодіжної політики передбачено в 30 територіальних громадах (ТГ) із 51. З них у 7 ТГ обсяг фінансування перевищує 100,0 тис. гривень, в 6 ТГ – становить від 50,0 до 100,0 тис. гривень. Водночас, в 21 ТГ фінансування молодіжної політики відсутнє взагалі

Отож на рівні Сумщини такі програми обласного рівня затверджувалися завжди.А от з місцевим рівнем все значно гірше: у 41% громад взагалі відсутнє фінансування МП. У цьому пункті є ще кілька нюансів: бюджетні гроші на розвиток сфери МП не виділяються просто так. Для цього має бути затверджена рішенням відповідного державного органу цільова програма. Згодом складається бюджетна програма, в якій визначаються конкретні якісні та кількісні показники продукту та їх значення в розрахунку на виділені кошти. І наприкінці бюджетного року головний розпорядник коштів зобов’язаний прозвітувати, чи правильно він використав ці кошти і чи досяг запланованих і задекларованих показників. Тобто деякі розпорядники можуть вважати такі процеси занадто «обтяжливими» і в результаті гальмується розвиток МП.
Тепер розглянемо механізми розподілу бюджетних коштів, що виділяються на МП та як ними користується молодь. Бюджетні кошти можуть бути використаними лише для підтримки молодіжних ідей у вигляді заходів чи проектів: календарний план заходів, конкурс проектів громадських організацій та державні премії для молоді. Тобто брати участь в таких ініціативах може лише громадсько-активна молодь. Але результати соціологічних досліджень показують, що активних представників будь-якої соціальної групи приблизно 20%. А що робити іншій молоді? Державний підхід стимулювання молоді до активності повинен існувати, але потрібно запровадити й інші.

2. Структурний підрозділ з питань молоді та кадри.
В Україні на центральному рівні є окреме Міністерство молоді та спорту України до якого входить Департамент молодіжної політики та відділ нацпатріотичного виховання. Діє Всеукраїнський молодіжний центр та Державний інститут молодіжної та сімейної політики. Уже понад 10 років затверджуються державні програми «Молодь України». Тобто на державному рівні з кадровим та програмним забезпеченням все нормально.

У Сумській області є окрема обласна програма та обласне управління молоді та спорту. В ньому – відділ у справах молоді із штатною чисельністю 5 осіб. Є центр військово-патріотичного виховання зі штатом в 10 осіб. Тобто молодіжна політика має окреме представництво та забезпечення. На місцевому рівні гірша картина. Із 51 територіальної громади області лише в 7 функціонують окремі структурні підрозділи з питань молоді та спорту, в 43 – діють об’єднані підрозділи до компетенції яких також належать питання освіти, культури, туризму, охорони здоров’я. Із 51 громади окремі цільові молодіжні програми прийняті лише в 20.

Нещодавно в інфопросторі з’явилася інформація, що Уряд готує чергову кадрову реформу: Міністерство молоді та спорту України планували об’єднати з Мінкультом та Міносвітою в одне Міністерство розвитку людського капіталу. Але чи правильним є це рішення? Насправді видатки на МП з держбюджету – крапля в морі, яка маючи потужну кадрову команду, належне законодавство, визнання міжнародними партнерами показала молоді, що вони потрібні та цікаві. І якщо зараз реформувати на центральному рівні саме молодіжну політику(а це не лише об’єднання міністерств, це – скорочення кадрів, видатків, гальмування прийняття рішень, розриви міжнародних партнерств), то є ризик втратити все.

3. Молодіжні центри та простори.
Іншими словами молодіжний центр чи простір, з урахуванням законодавчого визначення і нормативного забезпечення, є місцем здорової молодіжної тусовки. Чи можна молодіжний центр замінити структурним підрозділом? Скоріше ні, ніж так, бо це місця, де молодь не повинна відчувати дискомфорт чи навантаження державною системою.
Але як можливо організувати цей молодіжний простір? Велика кількість грантових конкурсів за підтримки міжнародних донорів спрямована на допомогу в облаштуванні та створенні молодіжних просторів: придбання обладнання, техніки, меблів тощо. Але якщо проаналізувати українське законодавство, то з’ясуємо, що за рахунок виділених коштів на молодіжні заходи придбати вище зазначене не можна. Створювати такі центри на базі закладів освіти чи культури також проблематично, бо ці галузі або не узгоджені, або заклади є комунальними. Виходить, що держава ніби і задекламувала курс на підтримку створення і роботи молодіжних центрів, а на практиці – не оптимізувала і не спростила систему.

4. Молодіжні ради і молодіжні радники.
Цей індикатор МП передбачає процес висловлення в той чи інший спосіб думки певного кола громадськості, у нашому випадку молоді. Перевагою створення молодіжних рад та радників є те, що вони підвищують рівень засад демократичного суспільства в Україні, впливають на прозорість та підзвітність органів влади у процесах розподілу та використання бюджетних коштів. Але виникають і негативні ознаки:
– часто молодіжні ради просто створюють заради того, щоб створити
– нормативна база, що регламентує утворення таких угрупувань та визначає алгоритм їх дій є занадто бюрократизованою та важкою для сприйняття, розуміння і виконання
– корупційні ризики: часто громадські ініціативи контролюються, або навіть здійснюються самими органами влади

Отож проаналізувавши всі індикатори, можемо сказати, що МП розвивається досить нерівномірно: на державному – стрімко ростемо, на обласному 50/50, а на місцевому, або топчемося на місці, або ж взагалі забуваємо про молодь. Але важливо зрозуміти, що інвестувати в МП – це інвестувати в розвиток держави, регіонів, громад. Якщо молода людина буде вмотивованою та впевненою з юних років в тому, що отримає гарну як формальну, так і неформальну освіту, можливість для того, щоб її ідеї отримали гідну підтримку, що вона має альтернативу вибору здорового середовища для розвитку, що отримає та зможе обрати гідну роботу, то вона не лише захоче залишитися в свої державі, а ще краще – в своїй громаді, але буде готова її захищати, розвивати і залишати тут своє потомство. А для цього потрібні ресурси: фінансові, кадрові, інформаційні, матеріальні. Молодіжна політика – це довгограюча інвестиція, яка з часом приносить колосальні дивіденди.

Анна Шпурік,
кафедра журналістики, СумДУ