Між поляками та московитами. Як на землях Сумщини хазяйнували Річ Посполита і Московське царство

Про те, що по наших землях колись пролягав кордон між двома державами, більшість сумчан згадує, коли мова заходить про пам’ятник мамонту в с. Кулішівці під Недригайловом.

Встановленняцього кордону — наслідок великих історичних подій, які раз по раз впливали на долю земель нинішньої Сумщини і їх мешканців. В ХVІІ ст. Річ Посполита була однією з найпотужніших в Європі. Але паралельно йшло укріплення т.з. Московії. Держави почали зростати і зіштовхнулися інтересами і кордонами, хоча з часів Батия тут було безлюдне Дике поле. Польський королевич Владіслав зажадав захопити московський трон. Коротко кажучи, «не вигоріло». Але ці події, які відбувались далеко справили певний вплив на устрій земель Сумщини.

Після війни 1617-1618 рр. обидві держави уклали в 1618 р. Деулінське перемир’я стороком на 14,5 р. У війні Московія,начебто перемогла — загарбників відбила, але мала поступитися деякими землями на користь Речі Посполитої. Як повідомляє сумський дослідник Олексій ЛЕНСЬКИЙ, кордон пройшов по селищах Чупахівка, Боровеньки, Мартинівка, Ясеневе. Вся східна частина Сумщини стала польсько-московським прикордонням, в Путивлі працювала митниця, місто поступово зробилось визначним центром торгівлі, а на землі Сумщини стало переселятися багато людей, бо ставлення до землевласників було поблажливе, а землероби отримували своєрідні «податкові вакації» на 20 років. Трапилося так, що обидві держави були зацікавлені в укріпленні кордонів і заселенні прикордонних земель. Як стверджує Олексій Ленський в своїх працях, уряд Речі Посполитої «почав розбудовувати нові міста (Конотоп, Кролевець) і відроджувати запустілі». Глухів, наприклад, відноввив «на стародавньому городищі» староста Новгород-Сіверський Олександр ПІСОЧИНСЬКИЙ. Про Конотоп Олексій Ленський пише: «Найдавніша документальна згадка відноситься до 16 жовтня 1634 р., коли польський король Владслав ІV ВАЗА надав привілеї Миколі ЦЕТИСОВУ та його нащадкам у володіння на ленних правах Конотопом, городищем та Єзучем. Належав Конотоп і польському канцлеру Оссолінському в 1647 р.». Місто Охтирка виникло як невеликий острожок, побудований поляками проти московських укріплень Бєлгородської засічної лінії у 1641 р. Це тільки кілька прикладів впливу Речі Посполитої на розбудову і заселення цих територій. На цих теренах утворилася своєрідна феодальна вольниця, магнати були єдиною реальню владою. Шляхта сприймала польську культуру як вищу, посилились религійні утиски, вона ж володіла основними масивами земель, у селян середня ділянка складала 19,5 десятини. У відповідь — низка селянськиких повстань. Далі минали десятиліття і обставини змінювались. Після війни 1654-1967 рр. між Річчю Посполитою і Московським царством укладено Андрусівське перемир’я, серед статей якого було повернення під владу Москви Смоленських та Сіверських земель. Але справжнім початком утвердження московської влади на наших теренах було підписання Переяславської угоди. Про те, що буде далі, нагадаємо стисло, бо ще раз маємо нагоду повернутись на вісь Московія — Річ Посполита — Сумщина. Упродовж 1654-1655 рр. козаки та московити разом воюватимуть проти поляків. Там будуть і гучні перемоги, й нищівні поразки. Остаточно цей союз буде розірваний 1656 р., коли московський князь Олексій МИХАЙЛОВИЧ підпише Віленський мир із Річчю Посполитою. Козаки вважатимуть себе зрадженими і з цього моменту почнуть самі воювати з поляками і все більше конфліктувати з московитами. Після смерті Богдана Хмельницького, який розчарувався в союзі з Москвою, його наступник Іван ВИГОВСЬКИЙ візьме курс на зміцнення стосунків з колишнім ворогом, але на правах рівноправного, федеративного утворення в складі Речі Посполитої, про що буде підписано Гадяцьку угоду у 1658 р.

До речі, сумський полковник, колишній осадчий Герасим КОНДРАТЬЄВ до антимосковського руху Виговського не приєднається, хоч гетьман і закликатиме його. На початку 1659 р. в напрямку Конотопа Москва вишле 150-тисячну армію. Добре відомо про Конотопську битву 29 червня того ж року, перемогою в якій Іван Виговський не зможе скористатись. Він ще тоді прагне приєднати Україну до Західної Європи через унію з Річчю Посполитою. Козаки ж ненавиділи шляхту, але й московської «ласки» вже довелось скушувати, одже не могли вирішити, що краще. Тому єдності ще довго не буде, а будуть повстання, заколоти і боротьба за владу. Врешті кріпацтво для більшості, а для козацької старшини – звання «російських дворян».

*Використані джерела: Олексій Ленський. «Історія розвитку знарядь праці, економіки, освіти, культури наСумщині», Микола Карпенко «І був бій під Конотопом».

Хто ж він — гетьман Іван Виговський?
Микола Карпенко, сумський історик
Є необхідність описати особистість Івана ВИГОВСЬКОГО без упереджень, в історичних реаліях.

Він народився на початку ХVІІ століття у Вигові на Київщині. Отримав гарну освіту у Києво-Братському колегіумі, був членом православного Луцького братства, яке відстоювало права української мови та православної віри у Речі Посполитої.

Служив професіональним вояком у кварцяному війську, у міському суді міста Луцька, був писарем Яцека Шемберка, який здійснював нагляд за Запорізьким військом. В той час познайомився з Богданом-Зіновієм ХМЕЛЬНИЦЬКИМ. Воював проти запорожців, був проданий в полон татарам, звідки його викупив Богдан Хмельницький. Перейшов на бік повсталого народу і присягнув на вірність Богдану.

Згодом стає його особистим писарем, фактично очолює Генеральну канцелярію, яка стала потужним центром управління війною. Часто листи та універсали Хмельницький тільки підписував — така довіра була до Виговського. В сучасному сенсі канцелярія була міністерством закордонних і внутрішніх справ.

Після смерті Богдана старшина призначила його регентом гетьмана Юрія, Богданового сина. Основним орієнтиром у створенні Української держави Виговський мав західноєвропейські зразки, органічно не сприймаючи азійське смодержавство Московії.

Намір створити українську національну шляхту на кшталт польської викликав спротив з боку запорожців та селян. В оточенні ворожих держав мав провадити гнучку зовнішню політику. Цим скористалися як польський король Ян ІІ КАЗІМІР, так і московський цар Олексій Михайлович. Гадяцька угода 1658 р. про створення Руського князівства у складі Речі Посполитої, за підбуренням Москви, переросла у громадянську війну.

У своїх універсалах до народу Виговський пояснював зміну зовнішньополітичного курсу зрадою царя, який планував перетворити Гетьманщину на свою російську територію, а Правобережну Україну передати Польщі, що і сталося згідно з Андрусівським миром 1667 р.

Олексій Сікорський
Панорама №43-2019