Ми – гарні, вони – погані

«Колишні люди» / Нова хвиля «обраних долею» / Богообрані фашисти / Дебіли скрізь!

Процитую сучасного українського філософа Володимира Ярмоленка: «Для виправдання Голодомору Сталін винайшов (а радше, позичив у Горького) поняття «бывшие люди». Буржуазія, аристократія, контрреволюціонери і, зрештою, селяни – всі вони стали «бывшими людьми»… Мене завжди інтригувала паралель між нацистськими Untermensch і сталінськими «бывшими людьми»… Голодомор – це не тільки про трагедію українського народу, це також про трагедію дегуманізації взагалі. Діям завжди передуть слова і думки, і знищенню завжди передують слова на кшалт «бывшие люди», «недолюди», нелюди» і т.д…»

Чому згадався цей вислів філософа? Не тільки через роковини Голодомору. Останнім часом доводиться дуже часто зустрічати статті відомих людей і дописи безвісних авантюристів про те, який не такий у нас український народ. Політично незрілий, соціально не активний, лінивий, тупий – одним словом, дебіл на дебілі сидить і дебілом підганяє. Вінцем особисто для мене стало опитування в соціальній мережі, яке запровадив один сумський відомий громадський діяч. Він звернувся до аудиторії з запитанням: скільки притомних (адекватних, розумних – прим. автора) людей живе в Україні? Більше, ніж 0, 02%, чи менше? На допис відгукнулася певна частина дописувачів, яка почала гадати та називати різні цифри притомності українського населення (звісно, спираючись лише на свої уявлення про адекватність). Звісно, всі ці люди стовідсотково відносили себе до 0,02% притомних, аякже, адекватних, мислячих, здатних аналізувати і т.п. Проте, виходячи з їхніх дописів в соціальних мережах, це вкрай важко стверджувати.

Адептів подібного світосприйняття наразі стало більш ніж достатньо. Я б виклав їхнє життєве кредо короткою фразою: «Ми – гарні, вони – погані». «Вони» – це всі інші. Важко якось пояснити, чим викликаний такий сплеск, з одного боку, марнославства й пихатості, з іншого – зневаги до всіх інших людей? Звідки це ідіотське переконання в своїй винятковості? На чому базується таке презирство до народу, серед якого живеш? Намагаючись розібратися в явищі, я не знайшов жодних матеріальних аргументів чи видатних дій, які б могли стати в підвалини цього вельми хиткого будинку, окрім одного. Соціальні мережі дозволили досить швидко згуртуватися цій спільноті, збитися докупи і почати переконувати одне одного у своїй винятковості, не забуваючи поливати презирством і називати дебілами оточуючих. Вони всіляко підтримають один одного, підбадьорюють лайками і коментарями. Увійти в це коло досить просто – необхідно лише робити те ж саме, ця спільнота – як мережевий маркетинг: чим більшу кількість людей ти назвеш дебілами, тим більше у тебе віртуальних подяк від однодумців. Але якщо у вас виникне бажання доєднатися, не забувайте, що мусите слідкувати одному залізному правилу – ніколи, навіть у самий безнадійніших ситуаціях, не визнавати свою неправоту. В цьому – запорука успіху і авторитету. Виконуючи ці правила, ви зможете молоти дурниці в соціальних мережах кожного дня по сто разів, давати прогнози на будь-які події, просто клеїти дурня – в усьому цьому вам завжди надасть підтримку ваша спільнота «притомних».

Можна знизати плечима і не звертати уваги на такі речі. Мовляв, хай собі говорять, як це впливає на реальне життя? Але, як говорить нам історичний досвід, спочатку завжди – лише слова.

Насправді сьогодні навколо себе ми бачимо дуже багато, як це не дивно на початку ХХІ століття, намагань побудувати собі комфортне життя за рахунок утвердження своєї начебто винятковості. «Ми – гарні, ви – погані!» – говорять іншим націям і расам сучасні упороті українські нацисти. «Ми – гарні, ви – погані!» – твердять упороті націоналісти російськомовним. «Мы – хорошие и самые православные, вы – плохие и раскольники!» – галасує «руський мир». «Ми – еліта, ви – бидло!» – говорять тихесенько між собою олігархи та їх політичне оточення про громадян України. Одні вважають себе «білою расою», інші – «богообраним народом»…

Але насправді неважливо, хто саме і через які саме якості виділяє себе і записує в «притомні» та «богообрані», визначаючи відповідний відсоток від загального населення. Тут важливий сам факт начебто «притомності», який одразу ж робить їх не підвладними для критики (бо судді ж хто? Дебіли?! Чи дебіли-журналісти?!) і дає дозвіл та індульгенцію (у свідомості «притомних») на будь-які дії. Тому одні крадуть із бюджету, стверджуючи, що «…це ж моя українська держава, тому я, стовідсотковий україномовний українець, маю право у неї красти!» Інші виходять на вулиці і на правах «білої раси» розтрощують голови людей із темною шкірою. «Наш Бог – самый православный!» – кричать росіяни, виправдовуючи десятки тисяч жертв своєї ідеології на Донбасі. Й геть усі вони вважають себе «притомними», й без тіні сумніву відносять себе до тих самих 0,02%, які все розуміють. Бо: «Ми – гарні, а вони – погані».

Тож коли я читаю такі невинні, на перший погляд, намагання позиціонувати себе дуже винятковими і «притомними», одночасно втоптуючи в багно всіх інших, то завжди згадую про фашизм і «руський мір», тобто авторитарні системи, побудовані на безальтернативності думок і дій. Бо все зло в цьому світі майже завжди починається з намагання підняти себе над іншими, приписати собі право спочатку безкарно (в соціальних мережах це завжди безкарно) ганьбити й принижувати інших, потім обманювати інших, потім красти у інших, а потім примусити іншим діяти і думати так, як ти. Бо інші ж хто? Правильно, дебіли.

Зневага до інших завжди веде до відчуття вседозволеності та безкарності. Для такого авторитарного типу характерна яскрава маніпулятивність мислення. Нові сучасні політики, громадські діячи та «благотворителі» дуже швидко вкурили цю тему. Якщо бабуся несе свої останні кошти у волонтерський вантаж на схід, плете сітки і в’яже шкарпетки для бійців, віддає консервацію та власноруч вирощену картоплю, то це все приймається як належне. Але якщо бабуся має необачність висловити свої політичні погляди (та навіть і цього не потрібно), то одразу потрапляє до категорії «бывших людей», які не мають права на власний політичний голос. Отак вони й існують, ці «притомні» 0.02%.

Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне.