Корюківська трагедія. Факти, думки, пам’ять (Відео)

Корюківська трагедія – найбільша та найжорстокіша каральна операція нацистів під час Другої світової війни. У ніч на 27 лютого 1943 року партизани з’єднання Федорова розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки. У відповідь окупанти напали на мирне селище. В акті Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. вказано, що 1 і 2 березня 1943 р. здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків, а вціліло тільки 10 цегляних.

78 років, що відділяють нас від Корюківської трагедії, її тривале неафішування радянською владою, всілякого роду маніпуляції призвели до великої кількості неточностей, помилок, навіть міфів. Чи дійсно в каральному загоні були воїни УПА? Хто насправді віддав наказ спалити селище? І якою була причина каральної операції в Корюківці? Про це Суспільному розповіла наукова співробітниця Корюківського історичного музею Катерина Онищук.

Міф №1. Нацисти спалили село Корюківку.
Уже з 1923 року Корюківка мала статус селища міського типу. За даними перепису 1941 року, тут проживали 13 365 мешканців. Тому Корюківка у 1943 році аж ніяк не була селом.

Міф №2. Каральна операція тривала протягом трьох днів: 1-3 березня 1943 року.
До 2011 року офіційно користувалися цими датами, але, за свідченнями партизана Федора Бикова, свідків Віри Сильченко, Ніни Мотчаної, масові вбивства відбувалися 1,2 і 9 березня 1943 року. Саме 9 березня карателі повернулися добивати тих, хто уцілів, і повернувся до своїх дворищ. В основному це були люди літнього віку, яким не було куди йти).

Міф №3. Від спалення у Корюківці вціліла лише церква
За свідченнями мешканців Корюківки, після березня 1943 року у місті залишилось 36 будівель. Серед них, окрім Свято-Вознесенської церкви, приміщення в’язниці, школи ім. Леніна, лікарні, дорослої та дитячої бібліотеки, ковбасні, школи ім. Сталіна, німецької комендатури, колишнього дитячого садка та інші житлові приміщення.

Міф №4. Німці проводили розстріли у церкві і спалили її.
Таку інформацію поширювали партизани. У звіті командування партизанського з’єднання про бойову діяльність та партійно-політичну роботу за період 15 березня по 22 вересня 1943 р. читаємо:

«… было напечатано и распространено целый ряд листовок. Так, например: ответ на зверства немцев была издана листовка под названием «Корюковская трагедия», в которой было написано: «Звірі, що вдають з себе захистників релігії, безжалісно розстріляли в церкві понад 200 чол. віруючих жінок і стариків під час молебня. Не пощадили вони і попа Бондаревського, що правив молебінь…» Эта листовка нашла широкий отклик среди населения. Она переходила из рук в руки. Даже зачитывалась священниками в церквях в сёлах Тихоновичи, Турец и др.»

Однак, із свідчень очевидця Корюківської трагедії Володимира Костюка, який 1 березня 1943 року переховувався у Свято-Вознесенській церкві, ми дізнаємося, що розстрілів там не було.

Міф №5. 27 лютого партизани вбили у Корюківці 78 німців.
Міф бере початок зі звіту начальника штабу обласного партизанського з’єднання Дмитра Рванова про результати операції у Корюківці, де фігурує ця цифра. Але, за свідченнями очевидців, такої кількості німецьких солдат на той час у Корюківці не було. До слова, у звіті командира партизанського загону Федора Короткова від 20 квітня 1945 року зазначена кількість «до 100 гітлерівців», а у спогадах партизана Тихоновького взагалі – 140 гітлерівців та зрадників Батьківщини.

Міф №6. 1 березня 1943 року під Корюківкою стояли 5,5 тисяч партизан.
Імовірно, число 5,5 тисяч бійців завищене. Можемо говорити про 2000 боєздатних чоловіків, оскільки в рейд на Правобережжя разом з Федоровим вирушили 1400 бійців, а на Чернігівщині разом з Попудренком залишилося 300 партизанів, які самі себе вже не вважали бойовою одиницею, оскільки більшість з них була поранена та знесилена.

Міф №7. Наказ про здійснення каральної операції віддав генерал Хойзингер, і він несе відповідальність за вбивства мирного населення в Корюківці.
Військові історики вельми туманно описують особу генерала Хойзінгера. В 1961році Радянський Союз безуспішно вимагав від США видачі Адольфа Хойзінгера, який на той час входив до керівного складу НАТО, оголосивши його військовим злочинцем, винним у масових вбивствах цивільного населення на території СРСР.
Корюківська трагедія: розвінчуємо міфиФОТО: Корюківський історичний музей

Дійсно, генерал Хойзінгер грав вирішальну роль в Генштабі німецької армії і вимагав жорсткого поводження з мирним радянським населенням, побоюючись зростання партизанського руху. Ще до 2013 року його вважали відповідальним за дії карателів у Корюківці.

Лише у 2013 році зусиллями Українського інституту національної пам’яті було встановлено організаторів масових знищень мирного населення у місті Корюківка. Наказ про знищення Корюківки віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Байєр Бруно Франц. Виконавцем цього злочину стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань із числа колабораціоністів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a).

Міф №8. Каральна операція у м. Корюківка готувалася заздалегідь.
План «Ост», який було уперше повністю опубліковано лише в 2009 році, був програмою масових етнічних чисток населення Східної Європи та СРСР, складовою частиною глобального гітлерівського плану «звільнення життєвого простору» для німців та інших «німецьких народів» за рахунок територій «нижчих рас», насамперед – слов’ян.

Показово, що робочі й «науково обгрунтовані» документи до плану напрацьовувалися з лютого 1940 року, коли партизанського руху і в зародку не було. За цим планом знищенню підлягали 30-40 мільйонів слов’ян. Але з інформації, наданої Центральним відомством з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН, офіційною метою знищення містечка є «помста і залякування».
Корюківська трагедія: розвінчуємо міфиФОТО: сайт Українського інституту національної пам’яті

Міф №9. Серед убитих 1-2 березня 1943 року було 54 євреї.
Тобто після масових страт євреїв в лютому 1942 року корюківцям вдалося переховувати півсотні євреїв. Це твердження ґрунтується виключно на одному документі, а саме «Акті комісії по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашиських загарбників та їх спільників по Корюківському районі від 31.05.1944 р.» На думку дослідників Якова Сокольського, Семена Бельмана, а також свідчень Діни Корнієвської, мешканці Корюківки при всьому бажанні не могли цілий рік переховувати таку велику кількість євреїв.

Міф №10. В каральній операції були задіяні загони УПА
Довгий час членів УПА таврували як «гітлерівських посіпак». Міф про участь упівців поширений в Корюківці в певних колах до цього дня і ґрунтується лише на спогадах очевидців, які серед карателів чули українську мову.

Ось що пише на своїй сторінці у Фейсбук Василь Чеперний:
“Сьогодні (допис зроблено 2 березня ) відзначається 78 річниця спалення німцями та угорцями Корюківки через провокацію комуністичних партизан, які три дні спостерігали з лісу, як горять хати і люди. Вина за цей воєнний злочин німців зрозуміла – але вони хоч покаялись, провівши (не зі своєї волі, та все ж) денацифікацію та виплативши компенсації остарбайтерам.
Але основними в корюківській трагедії були мадяри – коли Угорщина покається перед Україною?
І чому ми в Україні замовчуємо роль мадяр у знищенні українських сіл, адже на Чернігівщині не одна Корюківка ними була спалена? То при комуністах замовчували і роль партизан Фьодорова, бо ж красниє, і роль угорців, бо не хотіли дратувати “гуляш- соціалізм” Яноша Кадара. А зараз чому мовчимо? Чому б, скажімо, всеукраїнській “Просвіті” не провести виставки про корюківську трагедію під носом в Орбана – у Береговому, в Ужгороді?
…Адже воєнні злочини не мають строку давності!”

ФОТО: сайт Українського інституту національної пам’яті
Сюжети з архівів Суспільного зі згадками очевидців Корюківської трагедії