Короткий курс історії деолігархізації

У Москві «невідомі» намагалися зірвати показ фільму «Ціна правди». Фільм, напевне, – найвдаліша спроба засобами ігрового кіно показати трагедію Голодомору. «Ціну правди» насправді варто подивитися. Цікава історія, яка відповідає на запитання, звідки СРСР після громадянської війни брав золото і валюту для оплати індустріалізації. Бо «Дніпрогес», заводи та фабрики проектували безліч іноземних інженерних бюро. Сталь, обладнання, верстати, численні механічні вузли – все це вироблялося за кордоном і поставлялося до Радянського Союзу. Бо СРСР на той момент не мав ані достатньої кількості спеціалістів, ані виробництва, щоб забезпечити індустріальний стрибок такого масштабу. Країна в кінці 20-х – на початку 30 рр. ХХ ст. після Жовтневого перевороту та Громадянської війни перебувала в жорсткій економічній рецесії. Звідки ж взялися гроші? СРСР продавав зерно, а валютну виручку використовував на оплату індустріалізації. А звідки брали зерно? Відбирали у селян. Переважно в Україні, де успішних селян-куркулів та середняків, а на сучасний лад – фермерів, було більш, ніж достатньо. За зерно не платили ні копійки. А щоб надати процесу пограбування мільйонів людей легітимності, по ходу пограбування селян засуджували на різні терміни.

Завдяки кропіткій роботі родички (дякую тобі, Юлія Матусенко!) до мене потрапили архівні копії карної справи мого прадіда Петра Матусенка. Жила собі велика родина в Тернах на Сумщині, мала худобу, землю, постоялий двір, млини. Працювали з ранку до ночі самі на землі, давали роботу іншим. Зараз таких людей називають роботодавцями і платниками податків, а за СРСР такі дії класифікувалися як злочин. Спочатку у родини все забрали. А потім прадіда арештували «за агітацію проти Радянської влади». Прокурор вимагав вісім, дали три роки. Очевидно, що навіть безжальна судова «трійка» вирішила, що сумнівних показів трьох свідків недостатньо для довгого терміну. Свідки – сільська голота, комуністи-активісти – повідомили, що Петро виступав проти колгоспів, казав, що скоро буде війна, і він має зброю… З Сибіру прадід повертався хворий. Додому не доїхав, помер у Маріуполі, де і похований. 30 років було чоловіку.

Частина великої родини Матусенків була заслана до Сибір у табори, де разом із сотнями тисяч таких самих родин із різних куточків СРСР – «ворогів народу» – валила ліс, добували копалини, будували залізниці та помирали на шкідливих виробництвах. За пайку огидної баланди. Тобто практично безкоштовно віддавали своє життя та здоров’я, піднімаючи економічну міць СРСР.

Марія, дружина Петра, залишилася з двома малими дітьми на руках. Була засуджена «за колоски». Діти – Григорій, 5 років (мій дідусь) та Іван, 3 роки, поки мати відбувала термін, виховувалися в місцевому сиротинці. Ледь не сконали від голоду. Марія повернулася з тюрми і таборів, забрала дітей. Жили бідно. Дід згадує, що влітку пас корів і заробив собі на нові черевики. А перед школою прийшли активісти і забрали взуття. Довелося по морозам усю зиму ходити в старих дірявих черевиках. Марія все життя ненавиділа «Совєцьку власть». У колгоспі не працювала жодного дня.

Ось на цьому і будувалося щасливе життя «будівничих комунізму». На крові і поту закатованих, замучених у ГУЛАГу людей, які безкоштовно для держави здобували ліс, вугілля, уран, мідь, золото та інше. На селянах, померлих від Голодомору, у яких забрали зерно та худобу.

Але навіть така, здавалось б, безпрограшна, «економічна модель», виявилася не конкурентноспроможною . І тоді допомогли ціни на нафту, які стрімко зросли в 1972 р., що дозволило СРСР вступити у відносно благополучну епоху брежнєвського застою. Епоху, яка закінчилася із вторгненням до Афганістану. Це був початок кінця. Ресурси вичерпувались. Але знову гнати в табори мільйони людей було занадто ризиковано. А відбирати зерно було вже ні в кого – СРСР на той час сам імпортував зерно – не вистачало для внутрішніх потреб.

«Лихі дев’яності» боляче вдарили по більшості родин. Натомість, люди підприємливі, що мали стосунок до ресурсів КПРС, впливових родичів у верхівці партії чи правоохоронних органах, зробили неймовірні статки. Екс-комсомольці, екс-кадебісти, екс-бандити, екс-комуністи. За величезний вплив на політику та економіку пострадянських країн їх назвали олігархами.

Велич Російської імперії згасала. Але структури КДБ, що накопичили за кордоном СРСР великі статки, привели до влади Володимира Путіна. І той почав боротьбу з олігархами за право бути найголовнішим олігархом. Путін віджав у Ходорковського, Гусинського, Березовського та багатьох інших російських мільярдерів, хто відмовився підтримати новий режим, величезні гроші, ресурси, а у декого – свободу і життя. І сам став найбагатшою людиною у світі. А місце вигнаних олігархів зайняли друзі Путіна. Так у Росії пройшла «деоліхаргізація».

Ціни на газ і нафту та всесвітній підйом економіки допомогли покінчити з економічною кризою як в Росії, так і в Україні.

В Україні первоолігархи уникнули долі російських колег. І продовжують впливати на політику та економіку країни. Один із них – Петро Порошенко – навіть став президентом і на певний час перестав переслідувати власні бізнес-інтереси. Але формально, звісно, він залишається олігархом.

Змова олігархів посунула Порошенко від влади. Бо Порошенко почав розвивати державу контрвесійним для олігархів шляхом і намагався обмежити їх вплив. А власний – збільшити. Але багато державних підприємств, що перебували під контролем олігархів, були повернуті у власність держави. Врятований від банкротства «Приватбанк». Звісно, зворотна реакція була відповідною – і до влади формально прийшов Володимир Зеленський. Який пообіцяв суттєво обмежити вплив олігархів, для чого був підготовлений і проголосований у ВР відповідний закон. Проте, закон досі не відправлений до Венеціанської комісії, яка традиційно дає експертні оцінку законопроектам на відповідність їх міжнародним правовим нормам. Закон і досі не підписаний екс-спікером Разумковим, який стверджую, що на підпис був поданий документ, який не відповідає тексту, проголосованому в залі. Тобто сфальшований. І в той же час на каналах олігархів активно демонструються програми про боротьбу з олігархами. Просто розгул свободи слова в країні.

І тут виникає запитання: а не Путінським, часом, шляхом, зібрався наш дорогий президент?

Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Тут, до речі, активно політологи обговорюють бажання Офісу президента погратися у перенесення виборів. Тобто зробити так, щоб президентські відбулися раніше за парламентські. Щоб Володимир Олександрович знову своїм рейтингом підтримав «слуг». Тільки мені одному здається, що хлопці не про те думають?