Померла Анастасія Ніженець – літературознавець, педагог, уродженка м. Білопілля

Анастасія Ніженець народилася 28 грудня 1902 року в м. Білопілля Сумської обл. в сім’ї робітників.

Батько — Максим Федорович Ніженець (1874–1946) був людиною рідкісного розуму, самоуком, винахідником-раціоналізатором (винайшов регулятор руху насосу). Із 1899 р. працював на залізниці м. Білопілля спочатку слюсарем-інструментальником у деповських майстернях, згодом — начальником цеху. У 1930–1935 рр. був ударником[ru]. 1937 р. був репресований[1] і засуджений до 10 років тюремного ув’язнення. Лише завдяки численним зверненням А. М. Ніженець, яка на той час працювала в м. Харків, термін ув’язнення було скорочено до двох років (з 10.09.1937 до 14.10.1939, перебував під вартою у в’язниці м. Володимир (Володимирський централ) у Росії).

Мати — Катерина Федорівна Радіна, закінчивши церковноприходську школу села Бірюха в 17 років вийшла заміж і в 1901 р. переїхала в м. Білопілля до чоловіка. 1937 р. матір теж була заарештована. Кілька місяців перебувала у в’язниці в м. Суми.

Усього в сім’ї було п’ятеро дітей — Анастасія, Софія, Микола, Михайло й Володимир. У 1940 р., після звільнення батька з в’язниці, родина продала будинок і переїхала до м. Харків. Під час Другої світової війни родина Ніженців залишилася у м. Харків, а саме в селищі міського типу «Науковий робітник» (нині селище міського типу Високий Харківського р-ну Харківської обл.). А. М. Ніженець в автобіографії писала: «Виїхати не змогли через хворобу батька. Весь час окупації жили там. Джерелом для існування був обмін речей на продукти по сім’ях та урожай з городів, засіяних на пустирях. Ні в яких установах того часу ніхто з родини не працював, я у тому числі» (особова справа А. Ніженець, стор. 4., архів ХНУ ім. В. Каразіна) .

У 1925 р. одружилася. Чоловік учителював[2].

Після війни А. М. Ніженець жила в Харкові. Займалася викладацькою, науковою й культурно-просвітницькою роботою. Померла 13 березня 1992 року в м. Харків.

Джерело