Якщо сьогодні минеться, так далі буде!

ПОНЕДІЛОК, 23 БЕРЕЗНЯ. Чую вибухи. Люди розповідають про обстріли і повітряні атаки вже саме у Сумському районі. Особливо пригнічують повідомлення про поранених дітей. Так, кацапи гатять по усьому, до чого дістають, вже мав би час звикнути, та ось не виходить. Увечері прочитав новини про музичний захід у обласній філармонії для людей із вадами слуху. Може, чогось не розумію, але здається, що увесь світ з’їхав з глузду. Ось повідомлення про мільйонні зловживання у лікувальному закладі на цьому тлі виглядає цілком логічно – хтось таки не розгубився у цьому хаосі.

ВІВТОРОК, 24 БЕРЕЗНЯ. Весь день подорожував Сумами, так склалося. Пам’ятаєте, є такие солідне подарункове виданя: “Вулицями рідног міста”? Багато світлин, краєзнавчі статті. Так ось, влаштував собі реальний перегляд, більш пов’язаний із сучасністю, ніж з історією. Пішки від Майдана Незалежності через Центральне Кладовище, і далі, по вул. Герасима Кондратьєва – скрізь сліди від “прильотів”. Назвав би це “шрамами війни”, та занадто пафосно. Радше “сліди “руского міра”, якось так. Удари по енергосистемі, попередження про нові графіки відключень. На щастя, саме в мене наразі все гаразд – хоч якесь послаблення.

СЕРЕДА, 25 БЕРЕЗНЯ. Надійшла нова, “зіндексована” пенсія. Ну що сказати, я ж вже згадував про “випереджувальну індексацію” цін на мобільний зв’яок та домашній інтернет! Ось сьогодні переконався, що одне друге “зкомпенсувало”! Але ж, якщо об’єктивно – то хоч якась підтримка. Можу залишатись на зв’язку і нишпорити у мережах досхочу. Хоча, у першу чергу, побіг на базар. Враженнями не ділюсь, аби не псувати настрій ані собі, ні людям. Про вибухи також промовчу, бо почав їх сприймати як “білий шум”. Закордонним друзям доповідаю стисло: “Летить, тільки знов не по мені”. Такий собі оптимізм.

ЧЕТВЕР, 26 БЕРЕЗНЯ. Знову вибухи, як же без них! Помітив, що з повідомлень про влучання майже зникли горезвісні “Шахеди”, мабуть, повернулись працювати у Перській затоці. У Сумах стає актуальним БпЛА типу “Молнія”. Прочитав про нього. Може нести 3-4 кг вибухівки, або “підвозити” FPV-дрони. Найцікавіше: дальність – до 40 км. Це про те, що русня в нас тут, під самим боком. Ось ніколи б не цікавився технічними характеристиками їх “виробів”, але ж доводиться. День дуже сонячний і теплий, але це не напевно. У коридорі вишикувались напоготові осінні берці, демісезонні кросівкі й легкі парусинові капці – комплект для будь-яких погодних змін. Бажано, щоб інших несподіванок не було, але це – навряд чи.

П’ЯТНИЦЯ, 27 БЕРЕЗНЯ. Люди налякані. На вулиці побачив порожню пляшку, щось підштовхнуло підібрати її та закинути до урни: сміття – до сміття. Раптом якась незнайома бабуся: “Мужчина, не чіпайте, відійдіть!”. Думав, стара у претензії, що я не на своє зазіхнув, а вона конфіденційно, пошепки пояснює: “Знаєте, скільки кацапи мін розкидають?”. “Ну його до біса, – думаю, – хай лежить!”. Люди пильні і небайдужі, хоч і налякані. І сміття у місті тепер поменшало, бо менше людей.

СУБОТА, 28 БЕРЕЗНЯ. Згадував днями про українську родину, яка несподівано опинилась аж в Іспанії, не володіючи навіть мовою, не кажучи вже про більш-менш значні статки. Так ось сьогодні дізнаюсь про них: якось влаштовуються. Всі втрьох – батько, мати й дитина вчать іспанську, кажуть, що успішно. Є тимчасове окреме житло, якась невеличка фінансова підтримка, але лейтмотив: треба влаштовуватись, шукати роботу, словом, адаптуватись, докладаючи власних зусиль. Згадав цей окремий епізод тому, що він про наших земляків. “Своя доля і свій шлях широкий” – якось так.

НЕДІЛЯ, 29 БЕРЕЗНЯ. Про глобальні справи забув остаточно. Наді мною щось виє і дзележчить, назустріч – “ата-та-та”. Це мене ж таки хтось намагається захистити. Заспокоївсь, слухаю про Близький Схід, бо він тепер насправді не дуже далекий. Кажуть, Трамп підказав принцеві Саудівської Аравії, куди тому його, Трампа, поцілувати. Не дуже знаюсь на політиці, але із тими народами так не треба. Йой, не треба, пане Дональде! А Україна таки втулилась у “Світову № 3”. Це моя, особиста думка, можу й помилятись. Знов вибухнуло, не можу більш писати, бо лячно. Якщо сьогодні все минеться, то далі буде.