Як уродженець Недригайлівщини став легендою гирьового спорту

Вже майже 50 років він дивує своїми рекордними досягненнями. Нагород у нього, як він сказав, 5 кілограмів – це маже 80 медалей  різного карбу.

Він єдиний в Україні атлет,  за видатні  досягнення  якого Міжнародна  Асоціація  гирьового спорту  відзначила орденами «Зірка Героя» і Крилатий Лев»  та найвищим  призом «Золота гиря».  20-разовий чемпіон  світу і Європи, 11-разовий   світовий  рекордсмен, 5-разовий переможець всесоюзних  турнірів, 12-разовий чемпіон України,  переможець  представницьких змагань, прізвище якого  6 разів занесено  до Книги рекордів  Гіннесса – це далеко  не повний перелік досягнень роменського Лева – таке  спортивне прізвище присвоїли йому вболівальники.

У свої 75 почесний громадянин Ромен, лауреат  урочистої церемонії «Спортивна гордість Сумщини-2018», заслужений  майстер гирьового спорту   наразі перебуває у хорошій спортивній формі і готовий, за його словами, як піонер до  нових виступів і перемог на помості.

Як цьому звичайному сільському хлопчині  вдалося стати  легендарним Левом і добитися  таких феноменальних результатів і перемог, що було  стимулом для цього?

 

Про що мріяв Михайло.

З дитинства у Михайла  було дві мрії – стати сильним і  виступати в цирку акробатом.  Перша збулася, а інша  – частково. І винні в цьому  …гирі, які так захопили  юнака, що він  перестав   думати  про  арену.

З трепетом у душі і зі сльозам на очах згадує Михайло Іванович своє дитинство, яке пройшло у селі  Лаврове Недригайлівського району.  З меншим братом зростали напівсиротами. Мама рано померла, а батькові з  мачухою  за домашніми  клопотами не вистачало часу  і увагу  для виховання хлопців. Але вони  зростали  самостійними, мали потяг до навчання і багато друзів.

-Рідне село, де б я не був,  завжди в моєму серці,- говорить Михайло Іванович.- Мої перемоги – то присвята селу, в якому народився, в якому пройшло моє босоноге дитинство і яке дало  путівку у білий світ.

Навчатися Михайло ходив  за 6 кілометрів у Хоружівську школу. З усіх предметів найулюбленішою була фізкультура.

У 16 років  почалося  у юнака самостійне життя. Став учнем профтехучилища. Саме в цей час  у його житті  сталися  зміни. Після того, як він  у кількох сутичках не зміг подолати меншого брата, задумався: що потрібно зробити , аби стати сильним і непереможним.

 

Номер у цирку

Михайло  по-серйозному вирішив взятися за своє тіло після того, як одного разу побував в Сумах на виступі  артиста цирку  свого земляка Валентина  СІТАЛА.  Юнака вразили  його вправи  з гирями, як атлет  їх швиряв, а потім  мізинцем  піднімав 32-кілограмовий снаряд. А найбільше захоплювало мускулясте тіло артиста. Тож Михайло вирішив  стати таким. Понайомився з атлетом.

-Якщо хочеш бути таким як я, ти повинен полюбити гирі,- сказав Валентин СІТАЛО.

І Михайло, як йому здалос,я відразу її не тільки полюбив, а й відразу взявся  за  справу: тренувався до сьомого поту, по кілька годин  щодня.  І результати не забарилися. Юнак набирав сили і витривалостя.  Згодом Михайло був уже у програмі  Валентина СІТАЛА.  Виступав у «Піраміді», яку створювали чотири атлети, а також мав  свій номер з гирями.  Він був популярним у глядачів.  Але  служба в армії порушила всі плани Михайла щодо   його майбутнього.

 

Боротьба чи гирі? 

Два роки служив  у Севастополі  у військах ППО. Підтримував спортивну форму. Повернувшись додому, куди не їхав  завжди  у портфелі були дві 5-кілограмові  гирі. Тренувався кожної вільної години. І коли навчався в  Роменському сільськогосподарському технікумі, і  коли працював майстром виробничого навчання  у Глинському ПТУ, а потім  – вчителем в Андріяшівській  СШ. Був час , коли Михайло захопився боротьбою. Тричі на тиждень  їздив до Ромен (а це за 30 км від міста), аби опанувати  цей вид спорту.  Однак швидко передумав  і продовжив  самостійно  займатися гирями.

Вперше атлет заявив про себе  у 1977 році, впевнено вигравши чемпіонат област. , Згодом був найсильнішим  на республіканській першості , став  одним із перших в області майстром спорту УРСР і СРСР.  Змусив заговорити про  себе Михайло  через 6 років  в Одесі на традиційному розіграші Кубка дворазового олімпійського чемпіона нашого земляка Леоніда Жаботинського.  Тут вчитель з Андріяшівки  продемонстрував  дивовижну силу. Двопудову гирю правою рукою  вижав  500 разів, а лівою – 101 раз. Це було нове  всесоюзне досягнення. Тоді він встановив  рекорд  країни в сумі триборства.

Згодом Михайло поліпшив  і цей результат.  За годину двопудовик  правою рукою  вижав уже 600 разів і відразу 101 раз –  лівою. У сумі двоборства  це становить 701 раз! Феноменальне досягнення, яке вже майже 40 років  залишається неперевершеним.

Але прийшли часи, коли настало затишшя. Змінилися людські  цінності,  спорт відійшов на  другий план.  І щоб поїхати на змагання, потрібні були  чималі кошти.  А тим більше на трьох – разом з батьком почали  вже виступати і його  сини Іван і Михайло. Михайлу Івановичу довелося продати свої три «Волги», бо виходу  іншого  не було, адже він пообіцяв  хлопцям, що разом  вони будуть  виступати. Вже навіть з’явилася думка залишити гирі. Але допоміг  випадковий  знайомий.

 

 Друге народження

Про ЛЕВЧЕНКА  знайомий розповів  гендиректору  товариства  “Агробізнес-ТСК» Геннадію  СВІРСЬКОМУ, якому потрібен був …пасічник на пасіку.

-Бджіл я дуже люблю і добре розбираюся  в цій справі,- говорить Михайло Іванович. – Зустрілися з Геннадієм Аатолійовичем, я розповів  про своє захоплення  і що дуже хочу  разом із своїми синами  поїхати на чемпіонат світу.  Він відразу мені повірив і сказав: -Так і бути, Івановичу,  розпочнемо    гирьовий спорт розвивати і нові спортивні вершини підкорювати.

Геннадій Анатолійович постійно надавав фінансову допомогу. Так , в 2011 році  відбулося друге народження  роменського Лева і його команди.

Ось деякі змагання, в яких родина ЛЕВЧЕНКІВ  добилася рекордних досягнень.

Михайло Іванович  виграв  Першу Олімпіаду майстрів гирьового спорту.

На чемпіонаті світу і Європи, що пройшли в екстримальних умовах  на висоті 3800 і 4200 метрів  на горі Ельбрус за участю  55 атлетів до сімейної скарбнички  Михайло Іванович поклав   6 золотих медалей, а син  Михайло -дві.  Батько й син стали  авторами перших світових рекордів в умовах високо- гір’я.

На світовій першості з триатлону  родина взяла 6 відзнак найвищої проби: 3-  Михайло Іванович, 2 – Іван і одну – Михайло. За пропаганду здорового способу життя  Михайла  Івановича нагороджено  орденом «Зірка Героя» і присвоєно  звання  «Міжнародний майстер гирьового спорту», а  івану вручено орден  «Золотий гирьовик».

    Про синів.  Іван- старший працює в бізнес-структурі, Михайло- художником-дизайнером.  У їхньому доробку майже 20 нагород, Михайло 8-разовий чемпіон світу. Прізвища братів –  у Книзі рекордів Гіннесса. Обоє – заслужені майстри гирьового спорту.

Шестеро вихованців  ЛЕВЧЕНКА-старшого  стали чемпіонами світу і Європи. Серед них – медсестра Липоводолинської лікарні  Світлана РУДИК, результат якої  у Книзі рекордів Гіннесса.

 

Рекорди на роки      

Без перебільшення Михайло Іванович гордиться своїми досягненнями. Деякі з них залишаються неперевершеними. Вже 40 років стоїть рекорд  підйому двопудової гирі за годину  правою рукою  600 разів і лівою 101. 15 років  ніхто не може підняти на мізинці правої і лівої руки  «двопудовик» по 10 разів,  що зробив Михайло Іванович у свої 60 років.

Атлет задоволений, як склалося його спортивне життя. Хоча вік у нього вже поважний і він може спокійно відпочивати, але  продовжує тренуватися, бо не всі ще вершини підкорені, а змагання для ветерана, як він сказав, то  святе дійство. Він чекає запрошення від МАГС на чергову світову першість.

Михайло Іванович переконаний, що гирьовим спортом може займатися  кожен.  Є бажання, є мета – купляй гирі і тренуйся на здоров’я! Своїм прикладом  він це довів за майже 50 років  переможних виступів на змаганнях  різних рівнів.

Наразі Михайло Іванович проживає в Андріяшівці Роменського району.  У своїй оселі  облаштував музей спортивної слави родини Левченків, де зібрані матеріали і числення нагороди  роменських Левів. З ними цікаво познайомитися.

 

Григорій Рева, Панорама, №33-2024