Из Сум в Пески: гуманитарная экспедиция Букина (фото)

Волонтер Андрей БУКИН известен своей гуманитарной деятельностью и пронзительными «путевыми заметками» Вот его рассказ и фото о последней поездке.

Незрозуміло що з дорогою, вирішили виїхати на півтори години раніше. Сергій запізнився. Нам потрібно було ще забрати одну людину, що їхала в Піски добровольцем. Підібравши його в центрі, виявилося, що ми забули на офісі бронь. У результаті переміщень по місту вночі, виїхали по часу як завжди.
Траса була сухою, без натяку на ожеледицю. Тому автомобіль мчався у напрямку центральної України досить швидко. Наша експедиція цього разу була в Піски. Нас чекали хлопці з батальйону ОУН, Дніпро-1 та 93-ї.
Нічна траса і філософські роздуми, дискусії навколо військових поразок України та прорахунків командирів. Дорога до Краснограду пролетіла дуже швидко. Там на заправці випили кави і я умовив Сергія лягти поспати хоча б декілька годин.
Досить непогана Дніпропетровська траса дозволяла нам швидко долати величезні відстані. Ми прибули в Красноармійськ і у нас було ще в запасі 40 хв. Вирішили неспішно поснідати. Попереду була розбита дорога і безкінечні блокпости та люди зі зброєю.
Їхавши Донбасом, складалось враження що за вікном весна. Чудовий схід сонця. Такий схід сонця можна прочитати в художній літератури про піратів чи шукачів пригод, я ніколи не думав що він існує. Спочатку було червоне небо, яке переходило у чорну безодню. Ще нічого не було видно і навколо тільки починало сіріти. Але вже через декілька хвилин з-за обрію з’явився червоний диск. І в момент все стало видно. Чітко видно безмежний степ, терикони, поодинокі дерева без листя. Чорна безодня в один момент перетворилась у синю блакить. На твоїх очах змінювалось все, що хвилину тому було чорним. В той момент коли я вирішив зупинити авто, щоб сфотографувати схід сонця, вже змінилося декілька неперевершених моментів. Відкривши двері автомобіля, мене вдарив сильний холод. Він зводив руки і змушував повернутися в автомобіль. Чудовий та смертоносний Донбас. Я повернувся за кермо з цією думкою. А і справді. Як все схоже з природою. Тут, дома, нам всім просто критикувати владу, Пороха чи Кривавого Пастора, кожен третій з соцфрендів великий стратег і полководець. Але це все краєвид з салону автомобіля – реальність набагато глибша і болючіша, такий як той мороз, що вдарив мене по руках.
Як я і планував на початку девятої ми були на «Республіці Міст». Там ми зустрілися з одним з сумських солдатів, що несе службу в Дніпро-1. Ми довго говорили, а тим часом мої хлопці з Пісків не відповідали на дзвінки. Справа в тому, не було інформації чи доїдемо до точки призначення, бо там «гупало» і мінометні вибухи і працювала ворожа арта. Ми чекали когось з служивих, що рухалися б в тому напрямку, для того щоб дізнатися про можливість проїзду.
Так і сталося. Ми побачили як «добровольці Божої Чоти» гайнули повз нас і оминувши всі повороти поїхали у нашому напрямку.
« – Все у машину! Треба їхати!», хлопці покірно понадягали важучі бронежилети, розчохлили автомат і позалазили по-своїх місцях. Попереду було півкілометра, що прострілюється з усіх боків. А перемир’я, було чутно, ще до блокпосту Смайлик «smile»
Менше п’яти хвилин і ми біля будинку, в підвалі якого знаходиться штаб батальйону. Ми вже були тут раніше, тому все набагато простіше, вулиці і розбиті будівлі вже знайомі. Зайшовши в штаб запитали сумчан, вони як раз несли службу на блок посту. Їх викликали по радейке, а у нас був час погуляти по розбитій вулиці.
Зруйновані колись елітні будинки дивляться на тебе своїми чорними шибками. Метало конструкції нагадують скелети, згорівших у вогні. Тільки із-за того що на вулиці мороз, можна більш-менш ходити по-вулиці. Технікою натягали дуже багато бруду і повесні, все перетвориться в болото. У подвір’ях приватних будинків вже мирно спочиває згорівши техніка. Гражданські автомобілі несуть добру службу нашим військовим, але працюють нажаль не дуже довго. Як говорять самі військові, автомобілі тут розхідний матеріал, який уходе дуже швидко.
через певний час прийшли хлопці і ми почали відвантажувати автомобіль. Цього разу наша експедиція була дуже дорогою, якщо перевести її у грошову форму. Ми відвезли різним підрозділам майже все що вдалося зібрати у наших іноземних друзів. Прилад нічного бачення, дальномір, безпілотник, рації та біноклі.
Після відвантаження поговорили з хлопцями. Вони розповіли про перемир’я. кажуть з неділі змінилося тільки те що перестали лупити з танків по нам, а так все по старому. Час нашого перебування в Пісках приблизно дві з половиною можливо три години. Весь цей час не замовкали автоматні черги. Кожних десять-двадцять хвилин були чутні розриви чи то артилерії, чи то мінометів. Хто стверджує, що на Донбасі перемир’я, той брутально бреше, або не володіє інформацією – це доконаний факт.
Нам треба було передати в Дніпро-1, одному з сумчан деякі речі і тут почався квест. Від будинку до будинку. Там штаб, звідти в медпункт, з відти ще кудись у результаті, самого солдата не знайшли, бо він на бойовому виїзді. Але все лишили у штабі під відповідальність його товариша.
Попрощалися з хлопцями і рушили назад. Наступна точка була не менш гарячишою – це Водяне. Там несе службу наш друг, який пішов добровольцем в 93-тю. Складність полягає в тому, що Водяне і Тоненьке постійно криє ворожа артилерія, бо вони знаходяться трохи вище Пісок. Прийшлося їхати околицями, бо центральну дорогу безбожно лупила арта чи міномети.
Тохи поблукавши по селу знайшли їхнє місце «дислокації». В будинку, який знаходиться поряд села Водяне, вони відпочивають і набираються сил після бойових. Хлопці дуже зраділи безпілотнику. Там є люди навчені користуватися такою технікою. Дасть Бог – ця з виду дитяча іграшка принесе їм користь. Розвантажили авто і пішли пити каву. Світла у будинку не було і нам прийшлося розмовляти під гарячу каву і свічки.
Роман і молодий снайпер розповідали про бої в аеропорту. Розповідали про втрати і про безглузде керування з центру. Це і так зрозуміло, але коли тобі розповідають свідки тих подій, на голову не налазить безглуздя керівництва. Було непереборне бажання написати їхню розповідь. Але їхня історія має бути описана свідками, а не переказом сторонньої людини.
Закінчивши кавову церемонію ми почали збиратися в дорогу. Вийшовши з будинку було виразно чути як працюють міномети, саме міномети так сказав нам солдат. Назвавши ряд ознак. Ми були там десь годину весь цей час русотерористи лупили наші позиції з мінометів, закріпляючи Мінські домовленості.
По результатам розмови, в 93-тю можна піти добровольцем і оформитись на контракт з усіма витікаючи ми соціальними гарантіями. Як кажуть наші сусіди: «Мілості просім», хто бажає отримати досвід у гарячій точці.
Оминувши декілька блокпостів ми виїхали на нормальну трасу і безпечно рушили додому. З Павлограду передзвонили додому і замовили квиток до Конотопу, бо з Пісок забрали воїна, що їхав додому.
До закінчення Семфіропольської траси ми бурно обговорювали побачене. Висновок простий: війна буде довгою, з великими жертвами і суттєвою економічною кризою. Громадянами треба усвідомити, що йде віна і починати активно готуватися до неї.
P.S. Я знаю, що ці рядки читають різні люди і батьки майбутніх солдатів одні з них. Я звертаюсь до Вас, я не вправі давати Вам поради, але ж … Ми зустрічаємо там хлопців, які пішли на фронт без дозволу своїх рідних і для них це тягар. Якщо Ваша дитина твердо вирішила іти на фронт, не лайтесь і не відмовляйте. Любов до Батьківщини переможе всі «запрети» і недолугі доводи, Ви це маєте усвідомити. Краще благословіть її і дайте в дорогу вишиту ікону…
P.S. Я безмежно вдячний заводу «Керамія», за все що робить його керівництво. Я вдячний всім небайдужим українцям і не має різниці де вони живуть. Окрема подяка народному депутату Медуниці О.В. за системну підтримку.
——————————————————————————————-
фінансова допомога
А-Банк [ПриватБанк]
4323 3553 0138 0143
Букін Андрій