Ігри пам’яті

Напевно, на початку кожного тексту, в якому є неприємні запитання щодо чинів, дій та подій, читачеві потрібно пояснювати, чому важливо такі запитання ставити і обговорювати. Напевно ж, перш за все тому, що такі запитання постають. Природним чином, а не через політичну кон’юнктуру, наприклад. Досвід певної кількості критичних дописів у соціальних мережах свідчить, що хвилюють відповіді на такі незручні запитання достатньо велику кількість людей. Достатню для того, щоб намагатися дізнатися правду. Чи потрібна ця правда в умовах війни? Чи не зашкодить боротися проти загарбника?
Авжеж.

Але якщо така правда не розкриває воєнних секретів натомість дає попереджувальний сигнал від частини суспільства політикам, які перетнули або збираються перетнути межу здорового глузду, то така правда перемогу наближає. Підкреслю, що йдеться саме про політиків, а не про військових.
Тепер, коли у ЗСУ – дефіцит боєприпасів 152-го калібру, напевно ж, згадуються вибухи військових складів 2014-2019 рр. Чи не всією країною сварили тоді діючого президента і нехлюйство Міноборони, мовляв, точно ж – хотіли продати кудись, але не вийшло, от і вибухнуло. Тоді писали і вигадували що завгодно, але тільки не те, що ворог готується до повномасштабного вторгнення і знищує наші резерви. А потім вибухнуло і в Чехії, тільки чехи дуже швидко вирахували, що вибухи організували росіяни. Також можна згадати, що одного з провідних постачальників зброї Україні – болгарського підприємця – ті ж самі росіяни вбили. Так і тепер погрожують усім власникам боєприпасів 152-го (радянського зразка) калібру смертю у разі продажі їх Україні. Повноцінне розслідування, яке б указувало на дійсних замовників та виконавців вибухів на військових складах, проведено не було. З великих начальників нікого тоді не звільнили. І нічого замість втраченого закуплено у 2015-2019 рр. попередньою владою не було. Чи через небажання і заборону третіх країн, чи через нехлюйство самої влади – невідомо. Але факт.

Також ми знаємо, що кілька років у Мінську працювала так звана “тристороння контактна група”. У тому числі обговорювалося і розведення лінії фронту. Звичайно, наші вороги, перш за все, намагалися посунути ЗСУ зі стратегічних, гарно укріплених позицій: біля Петрівського, Золоте. До 2019 р., навіть коли у Мінську домовлялися, відвести ЗСУ з цих позицій не вдавалося. Завжди щось заважало. Знаю точно, що українські військові були категорично проти – відхід із цих позицій на нові давав ворогу стратегічну перевагу на даній ділянці фронту і відкривав дорогу на Лисичанськ із півдня. Але потім на позиції приїздив сам новообраний президент, біля Петровського трагічно за підозрілих обставин загинув комбат 128-ї бригади полковник Коростельов (сумчанин, до речі) – і наші військові відійшли на нові позиції. Вороги? Ні, вороги залишилися там, де й були.
Тож коли ми зараз бачимо на мапі бойових дій, як швидко російські загарбники проходять Золоте і Горське, оточують там певну кількість українських військових і беруть у полон, то мусимо пам’ятати те, що передувало цим подіям.

Також, можливо, ви пам’ятаєте, як слідчі ДБР намагалися вилучити у підрозділів ППО, що охороняють Київщину, важливі деталі систем. До речі, як з’ясувалося, певну кількість таких деталей вилучити таки вдалося, бо нещодавно СБУ, начебто у зв’язку із закриттям кримінальної справи, їх публічно повернуло назад. Тож коли ми бачимо, скільки ракет влучає по цивільних та військових об’єктах у столиці, мусимо пам’ятати про цих слідчих ДБР, і про тих, хто їх направив для вчинення диверсії. Проте, і ті, і інші й надалі працюють на своїх посадах.

Також не варто забувати, як через одне “журналістське розслідування” українські військові були позбавлені важливих запчастин, які добувалися незаконним шляхом на території ворога і контрабандою доставлялися до України. Ціла мережа наших агентів була знищена, “злита” начебто журналістам, заради нанесення удару по політичному конкурентові на президентських виборах. І ви ж не здивуєтеся, якщо ми напишемо, що ніхто не був покараний?

Також ми знаємо (хоча інформації звідти обмаль), якою дорогою ціною дається наступ на півдні. Кожен метр до Херсону политий кров’ю наших солдатів. І у самому окупованому Херсоні ситуація вкрай важка – людей викрадають, катують, вбивають. Так, мирних мешканців. Те ж саме могло бути і в Сумах, якби росіяни поставили собі за мету взяти місто 24 лютого. Напевне, було б маразмом зараз запитувати, хто розмінував Чонгар, коли, нарешті, з’явилася перша більш-менш адекватна офіційна версія: начебто мапу мінування росіянам здав один із заступників начальника Херсонського СБУ. Тобто, він був російським шпигуном. Ще один підозрілий високопоставлений працівник СБУ – Наумов – перед початком вторгнення втік за кордон. Нещодавно його затримали на сербському кордоні з мішком грошей у різних валютах. Звісно, він був покараний раніше президентом – Наумова понизили на один щабель у званні. Уявляю, як він страждав через це.

Нарешті, на тлі розмов, що президент начебто хоче звільнити свого друга дитинства з посади голови СБУ вибухнула сенсація: Андрій Деркач – російський агент. Що, правда?! Так, правда, каже СБУ, аж з 2016 року. Ну, ми ж пам’ятаємо, що США вже давно оголосили Деркача російським агентом. І пам’ятаємо, як так звані “плівки Деркача” і карні справи щодо них коментував президент: мовляв, це ж тільки початок, далі буде. Ледь не дякував публічно Андрію Леонідовичу. А воно бачте як – лише з 2016 року. До речі, всі ставленики Деркача в Сумській ОВА (та, що була ОДА) спокійно працюють на своїх місцях. Можливо, навіть мають доступ до державної таємниці. Як і спокійно себе почувають всі діячі Партії регіонів (ОПЗЖ та інших відростків від ПР). А за поплічника Януковича, якого знову мітять у президенти окупованої території України, якщо згадаємо, проголосувало купа людей у Сумській області. Почитати тільки коментарі під кліпом, де Чмир співає про Суми – “лутший губернатор!”

Думаю, зрозуміло, що ми тут ворушимо такі болючі теми не для політичного мазохізму. Рано чи пізно непокаране зло зради дістанеться критичної маси і важкою брилою накриє усіх. Якщо із цим злом зараз нічого не зробити. Бо суд карає мера районного міста за зраду на 5 років умовно, і той повертається на роботу. І суд же карає дівчину, яка за грошенята демонструє свою чудову дупу по інтернету глибоко зацікавленим у тому особам, трьома роками позбавлення волі.

Україна переможе. Слава ЗСУ. І це ми ще про ОПУ не згадували.