Художники Сумщини вразили Париж

У столиці Франції експонувалася виставка «Найкращі українські митці: сучасники і майстри минулого». Із 17 майстрів пензля, твори яких були присутні на виставці, четверо – уродженці Сумщини. До всесвітньо відомих Давида Бурлюка, Василя Кричевського та Олекси Грищенка доєдналася зовсім молода художниця Олександра Сиса.

Виставку організували The Meloy Art та Мистецьке Коло Зої у співпраці з Культурно-інформаційним центром Посольства України у Франції. На ній презентовано твори 10 українських художників минулого сторіччя, котрі багато в чому визначили розвиток французького мистецтва, та семи сучасних українських митців.

«Франція, зокрема Париж, завжди були зразком і джерелом натхнення для українських митців. Такі імена, як Соня Делоне, Казимир Малевич або навіть Серж Лифар, перегукуються у нашому спільному спадку, наші таланти увійшли у світову історію мистецтва.
Культурний діалог, який вони породжували у своїй творчості, не має собі рівних: енергія, народжена в Україні, та її натхнення у формах, візерунках, палітрі кольорів знайшли у Місті Вогнів сприятливий ґрунт, підживлений культурним вибухом.

Народжені між 1870 і 1919 роками, десять великих українських майстрів, присутніх на цій виставці, вирізняються тим, що творили тривалий час у Франції, або ж і взагалі залишилися тут жити.

Відтак, сім відомих художників сучасності, представлених на цій виставці, стали частиною цієї традиції, і вони продовжують зміцнювати місток між двома культурами», – розповідає Зоя Скоропаденко, художниця і куратор виставки.

Давид Бурлюк – невтомний рушій футуризму та українізації
Один з найвизначніших художників виставки – Давид Бурлюк. Невтомний вічний двигун – і вічний українізатор. Написав за все своє життя 15 тисяч (!!!) картин. Де би не був – завше навколо все справді бурліло, вирувало, вибухало творчістю.
Бурлюк почав навчання у Одеському художньому училищі, вже там вразив викладачів своєю неймовірною працездатністю – за літню практику намалював 350 етюдів, пейзажів Херсонщини. Шоковані майстри заявили, що це більше схоже на фабричне виробництво, ніж на роботу митця.

Після Одеси вчився у Мюнхені та в Парижі, потім поїхав до Москви, де став ідеологом російського футуризму.
«Прекрасний друг, мій правдивий навчитель. Бурлюк зробив із мене поета. Давав мені щодня 50 копійок, щоб писав, не голодуючи», – писав про нього Володимир Маяковський.

Бурлюк знав кілька мов — давніх і новочасних, однак українська була для нього понад усе. Велимир Хлєбінков після відвідин Бурлюка завше згадував, що його мама походить з козацького роду Вербицьких, і починав писати українською, використовував тексти козацьких пісень.

«Давид хоч із чотирьох пунктів пише, але відстає від часу своєю давньосучасною Малоросією», — бурчав про Бурлюка в листі до Матюшина Казимир Малевич.

У Владивостоці Бурлюк надихнув росіянина Володимира Пальмова не тільки на вивчення української мови, а й на створення Об’єднання сучасних митців України, котре уславило українське малярство на міжнародних виставках у Венеції, Цюриху, Нью-Йорку.

За царя футуристів цькували, а от більшовиків Бурлюк спершу ідеалізував – однак доволі швидко зрозумів, що до чого, і у 1918 році втік з Росії на Схід, до Сполучених Штатів, через Сибір, Японію та Канаду. Подорож закінчилася тільки у 1922 році.
У Японії він навчив місцевих митців ритувати на лінолеумі – і став родоначальником японського лінориту.

У США його називали «американський Ван-Гог». Там він став співзасновником Асоціації майстрів революції України (АРМУ). Оселився на Лонг-Айленді, Нью-Йорк, де жив до самої смерті.

На виставці у Парижі можна було побачити один із пейзажів, які Бурлюк намалював у США, вже наприкінці своєї кар’єри.

Олекса Грищенко – творець нового стилю і втікач з Третьяковської галереї
Не меншим вихором творчості був ще один уродженець Сумщини – Олекса Грищенко. В юності вивчав біологію, філологію, мистецтво. Навчався в Київському, Московському університетах, московській Мистецькій школі К. Юона.

У Москві налагодив тісні зв’язки з колекціонерами Сергієм Щукіним та Іваном Морозовим. У 1911 році він поїхав до Парижа, де захопився сучасним мистецтвом, особливо кубістичним живописом. Після поїздки до Італії в 1913-14 роках він почав вивчати художників раннього італійського Відродження, і створив стиль, який поєднав космополітизм та урбанізм з православною спадщиною сакрального мистецтва Візантії.

Своє теоретичне дослідження Грищенко присвятив візантійському мистецтву та його зв’язкам із сучасним мистецтвом, а також аналізу формально-стилістичних властивостей візантійського живопису з точки зору модерністських течій та практик.
Опублікував кілька книг і статей, найважливішими з яких є його дослідження ікони у західному мистецтві, а також брав участь у дискусіях щодо різних аспектів сучасного мистецтва.

Після революції 1917 р. Грищенко став професором Вільних художніх студій (Свомас) у Москві та членом Комісії з охорони пам’яток історії. У 1919 році йому запропонували стати директором Третьяковської галереї. Однак інтуїція підказала Грищенку, що варто змінювати напрямок – і, ймовірно, врятувала йому життя…

Він втік з Росії через Крим до Константинополя, залишивши всі свої картини та інші речі в Москві. Цей період його життя позначений особливо самобутнім акварельним живописом.

У 1921 році Грищенко прибув до Парижа, і дванадцять його картин, намальованих у Константинополі, були включені до Salon d’Automne. Фернан Леже розміщує їх поруч зі своїми творами.

Після 1924 року Грищенко жив на півдні Франції. Він часто їздив до Іспанії, Португалії, Англії та скандинавських країн: картини, які він привіз із цих візитів, експонуються у кількох великих паризьких галереях, таких як Maison Bing, Granoff, Druet, De l’?lys?e, Weil та Bernheim-Jeune. Салони, особливо в Тюїльрі та d’Automne, також демонструють його роботи. Після виставки творів Грищенка в Maison Bing 1926 року Луї Воксель написав про нього: «Молодий український колорист підкорив Париж».

У 1937 р. в Музеї українського мистецтва у Львові, тоді ще за Польщі, відбулася персональна виставка творів Грищенка, де вийшла його перша україно-французька монографія.

Помер у 1977 році у муніципалітеті Ванс, на півдні Франції, у 93-річному віці.

Василь Кричевський – автор українського державного герба
Живописець, архітектор, історик мистецтва, графік, консультант з кінематографічного мистецтва, педагог та майстер прикладного та декоративного мистецтва. Народився у селі Ворожба на теперішній Сумщині, у багатодітній родині, де панувало мистецтво (його брат – відомий живописець Федір Кричевський). Діти отримали невелику формальну освіту, але натомість Василь глибоко зацікавився українським фольклором та історією мистецтва.

Згодом він береться за вивчення архітектури; і як архітектора, його дизайн будівлі базується на традиціях української народної архітектури.

З 1907 по 1910 рік Кричевський створював декорації та костюми для понад 15 п’єс та опер, потім був одним із засновників та ректорів Української державної академії мистецтв. З 1917 по 1918 роки працював з Українським національним театром.
Його талант визнавала і громадськість, і Центральна Рада, тож 1918 року він розробив проект українського державного герба, державні печатки та банкноти.

У 1920-х роках викладав у Київському архітектурному інституті та Мистецькому Інституті. Також викладав в Одеській художній школі і працював на кафедрі архітектури Київського державного художнього інституту до 1941 року.

Після Другої світової війни він якийсь час жив у Парижі, а потім емігрував до Південної Америки в 1948 р. Помер у Каракасі в 1952 р.

Графік Олександра Сиса – наймолодший художник виставки
Народилася і вчилася в Сумах, в середніх класах відвідувала гурток з декоративної різьби. Батько Олександри мріяв стати професійним художником. Мрія так і не здійснилася – однак він намалював велику копію «Апокаліпсиса» Альбрехта Дюрера, яка зачарувала його доньку – і проклала їй дорогу до графіки. Олександра поїхала до Львова вчитися на магістра журналістики, а там вже побачила роботи Олександра Аксініна, відомого художника-графіка, якого за точність пропрацьовування деталей називали «львівським Дюрером».

«Його графіка – це такий інший вимір розповіді історій і станів, дуже близький до тексту, це метатекст з невичерпним потенціалом», – розповідає Олександра.

Також до вибору мистецького шляху «доклалися» ленд-арт симпозіуми у селі Могриця з їхньою незабутньою атмосферою.
Тож після закінчення магістратури з журналістики у 2013 році життєва стежка непомітно повернула в бік графіки.
«Десь тоді відбулася і перша персональна виставка в «Правді Б» у Львові. Перша закордонна персональна виставка відбулася в Румунії, і це також був неймовірний досвід. Потрапити на міжнародні виставки не завжди легко, але я б сказала, хто шукає, той завжди знайде. Однак бувають і щасливі випадки, коли тебе запрошують колеги, і це теж неоціненно. Зокрема, так відбулось і з виставкою в Парижі, дуже вдячна Зої за таку можливість, це надає вагому моральну підтримку», — каже Олександра Сиса.
Твори молодої мисткині вже неодноразово виставлялися за кордоном — у Японії, Чехії, Німеччині, Швеції.

А на виставці найкращих українських митців, що відбулася у Парижі, в Культурно-інформаційному центрі Посольства України у Франції, її картини органічно вписалися у коло митців Сумщини, творчість яких зачарувала Європу.

Також на виставці можна було побачити картини інших майстрів минулого – Юлія Шаповала, Саші Залюка, Миколи Полякова, Жана Песке, Адольфа Федера, Сержа Лифаря, Елі-Анатоля (Іллі) Павіля. Із сучасних майстрів також було презентовано твори Матвія Вайсберга, Дейла Дороша, Оксани Стратійчук, Олесі Джураєвої, Зої Скоропаденко та французько-українського дуету Thetoothandtheroot.

Виставку відвідали багато музейних експертів, колекціонерів мистецтва, послів, власників галерей, експертів Christies, Sotheby’s та Drouot, студентів – і звичайно, багато мешканців та гостей Парижа.

Марина Олійник
Панорама-2021
Фото пресслужби The Meloy Art