Хай буде добре, та не всім

ПОНЕДІЛОК, 3 ЛИПНЯ. Тільки зібрався відвідати улюблене своє місце – Липову алею, “Липки”, як в Суми “прилетіло”. Тепер це вже не новина, але щоденник є щоденник. Були повсякденні справи, передбачалась приємна і корисна прогулянка, та не так сталося. Раптом – стрілянина довгими чергами, люди щось показують одне одному у хмарному небі, потім – вибухи. Виходить, хибно я вважав, що Суми почувають себе досить мирно і безпечно. Повертаючись додому, до небезпечних “двох стін”, зустрічаю двох, трьох, вже не перерахую, скількох людей, які кричать в мобільники майже один й той самий текст: “Мамо! Нікуди не виходь, посидь у коридорі, тут збивають “шахеди”! Який магазин?! Яка аптека?! Посидь, кажу, у коридорі!”. Співпало так, що всі, кого зустрічав, зверталися саме до мам, а мами виявлялись не дуже слухняними. Вже за годину дізнався про деталі і наслідки “прильоту”.
ВІВТОРОК, 4 ЛИПНЯ. Зупинився біля того будинку, в який влучили. Все саме так, як показували в “Новинах”, але ще й гірка атмосфера – сморід пожежі і біди. Таке можна відчути, тільки перебуваючи на місці. Всі перехожі зупиняються на хвилинку і кожен щось каже про путла та русню. Повторюють один одному риторичне питання: “За що людям оце таке?” . Так, невчасно я відписував друзям-біженцям про мир та спокій в Сумах.
СЕРЕДА, 5 ЛИПНЯ. Нещодавно розповідав про одну тітку чи бабцю, яка гуляє містом і просто в повітря гукає, що всі навкруги бандити і крадії. Колоритний персонаж, та згадав я про неї у зв’язку із контрастним досвідом. Зустрічаю біля магазину такого собі чоловіка поважного віку. Він вітається, я чемно відповідаю, хоч і не знайомий. Він посміхається і несподівано запевняє : “Нічого, тримайсь! Все буде добре, не в нас, так в дітей!”. Наче я йому на щось довго скаржився. Коротко подякував, та й пішов собі. За годину повертаюсь, а він на тому ж місці, розмовляє з якоюсь молодою парою на ту ж саму тему. Не звик підслуховувати, але ж цікаво, що це за “агент” такий. Покурив неподалік, послухав. Ні, ні від якої партії, ані релігійної організації, не п’яний. Ні про що не просить. Просто вітає різних людей і заспокоює, що, мовляв, все буде добре, головне не впадати у відчай. Ну хоббі у чоловіка таке – виправляти людям настрій. Якщо це – психічне відхилення, то чи добре бути “нормальним”?
ЧЕТВЕР, 6 ЛИПНЯ. Відвідав “хвазенду” на Луці, повоював з бур’янами. Здається, ця війна перебуває в безнадійно повільній, “окопній” фазі. Я про бур’яни, панове, тільки про них! Кажуть, що сьогодні треба перерахувати всі гроші, які маєш і заховати. А назавтра перерахувати ще раз – буде тоді багатство і добробут. Та коли перараховую гроші, чомусь завжди псуєтся настрій. Воно завжди так, коли повертаєшся від красивих мрій до реалій. Ще кажуть, що сьогодні вночі вилазе всіляка нечисть і нежить. Ось в таке віриться відразу, вони давно вже тут!
П’ЯТНИЦЯ, 7 ЛИПНЯ. Щодо багатства і добробуту – збулося, отримав гонорар. Але ж це таке швидкоплинне щастя! Базар з’їв усе, та просить добавки.
СУБОТА, 8 ЛИПНЯ. Сьогодні не “ювілей” – 500 днів війни. Може, краще ці дні не рахувати, аби скоріше скінчилися. Крім вбитих і поранених в Сумах, тільки на цьому тиждні маємо біду в Краматорську і Львові. Про русню вже все сказано, немає чого додати.
НЕДІЛЯ, 9 ЛИПНЯ. Турки повернули азовців, путло казиться. Все українське має бути в Україні, тим більше, такі хлопці! До чого тут ерефія?! Треба, щоб добре було добрим людям, а не всім без винятку. Дещо заполітизований вийшов щоденник, та тиждень випав такий.