Гусар Пушкін і драгун Лягушкін

Дуже довго я жив у Сумах на вул. Пушкіна. І в дитинстві часто запитував бабусю, що робив Пушкін на нашій вулиці? А колись же ця вулиця мала назву, якщо не помиляюся, Берестовська. Навіщо чіпали її комуняки?

Дивне інше: пам’ятник Пушкіну в Тернополі, наприклад, є (точніше, був, та загув), а в Сумах – не було (і не буде). Навіть Чехову, який Сумам наче рідний – пам’ятника за СРСР не було (наразі є популярна контактна скульптура).
Але суть насправді в іншому – жодного стосунку Пушкін ні до Тернополя, ні до Сум не мав.
І коли б мене запитали, чиїми ж прізвищами треба називати вулиці в містах та містечках, селах та селищах Сумщини, я б порекомендував взяти почитати поки що п’ять томів серії «Сумщина. Велика спадщина», виданих «Університетською книгою» разом із ГФ «Велика спадщина» та спілками письменників, краєзнавців та художників Сумщини при фінансуванні обласного бюджету. У тих книжках – сотні видатних, всесвітньо відомих, неймовірно значимих для України та світу, для нашого краю прізвищ. Грандіозні постаті. Титани. Новатори. Про яких, впевнений, 90% мешканців міста або не знає, або знає дуже мало. А є ж ще і спортсмени, науковці, музиканти, лікарі, видатні політичні діячі, герої російсько-української війни та інші знакові постаті нашого міста. Саме їх прізвищами і мусять бути названі вулиці та площі міст та селищ Сумщині. Бо вони – наші рідні. Наш культурний код, наш культурний і цивілізаційний кордон. І Чехова я б теж залишив – великий гуманіст, ненавидів і зневажав усе те, що являла тоді і являє сьогодні собою російська імперія. Суми любив несамовито. Національність неважлива, хоча Чехов, між іншим, по лінії матері – українець.
Що стосується контактної скульптури гусару, то цей витвір хитрозробленого чиновника-жуліка-архітектора, який заполонив за бюджетні кошти (або користуючись службовим становищем – уточнюю) своїми однотипними бездарними роботами (в т.ч. Ветеран біля Альоши) місто, давно просився на переплавку разом із ідейним натхненником. Ми можемо довго сперечатися, ким за національністю були Сумські чи Охтирські гусари, як формувалися полки, гарними чи поганими гусари були хлопцями. Але спочатку треба погодитися з базовою тезою: скульптури – як контактні, так і типу пам’ятник Ярославу Мудрому, в місті мусять бути зроблені талановито. А не отето от усьо.
Також важливо, з урахуванням помилок обох Майданів – справу деколонізації та дерусифікації потрібно віддати до рук істориків, краєзнавців та архітекторів. Топоніміка та пам’ятна архітектура міста концептуально мусить бути продумана і пропрацьована не круглими столами чи громадськими думками, які ловлять хайп на темі та марнують час, а людьми, які в темі давно і глибоко. Громадським консенсусом така концепція мусить бути лише затверджена (або ні).
Дуже шкідливо піддаватися на крики погано освічених людей, навіть якщо ці люди – щирі патріоти. Далеко не всі політики і патріоти, на жаль, читають книжки, знають історію рідного краю і міста. До того ж, уявіть, майже у всіх наших патріотів-політиків у вишиванках – о, Боже! – діти говорять російською мовою. Бо патріоти говорять українською тільки на сесіях та для телевізора, а вдома, у колі родини – виключно російською. І це ганебно насправді.
Тож, може, почнемо з базових речей? Щоб вулицю гусара Пушкіна раптом, по неосвіченості, не перейменувати на драгуна Лягушкіна.