Геннадій Савоненко з Сумщини загинув під Покровськом

Савоненко Геннадій Юрійович загинув 14 вересня 2024 року при захісті України від російських окупантів на Покровському напрямку (н.п. Долинівка Донецької області).

Народився 15 листопада 1976 року у нашому місті. Навчався у Шосткинській середній школі № 11, де здобув повну середню освіту. У шкільні роки захоплювався конструюванням масштабних моделей та радіотехнікою, відвідував гурток моделювання. Закінчив Сумський державний університет за спеціальністю «Обладнання хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів».

Тривалий час чоловік працював на різних підприємствах за фахом (інженером-механіком). Закінчив військову кафедру при СумДУ, за спеціальністю «артилерист» та отримав звання старшого лейтенанта.

Однією з найдорожчих цінностей у житті для нашого земляка була родина. З коханою дружиною Анною вони прожили разом у щасливому шлюбі 25 років. У турботі та батьківській любові виріс їх син Даниїл – радість і гордість подружжя. За словами рідних, у вільний від роботи час Геннадій Юрійович любив відпочивати на природі. Дуже полюбляв «тихе полювання» у лісі, риболовлю, кемпінг.

З терпінням і наполегливістю чоловік будував власний дім. «Він вмів відремонтувати все – від дитячої іграшки до автомобіля. Гена завжди був чесною, працьовитою і товариською людиною, люблячим чоловіком і татом. Він був добрим і щирим, поряд з ним відчувався спокій і тепло… У важку хвилину завжди готовий підставити плече. Це був чоловік, який завжди тримає своє слово… А сміявся так завзято і щиро, що всі поряд теж починали сміятися», – з невимовним смутком згадує дружина Анна.

30 вересня 2023 року наш земляк став на захист України. Воював на Донецькому напрямку, займав посаду заступника командира 3-ї єгерської роти в\ч А4948. За бойовий позивний чоловік обрав «Скарабєй» – відомий символ сонця, відродження та творчої сили. Він уособлює рух життя вперед і захист від зла.

У важкі хвилини фронтового життя Геннадій разом з дружиною мріяли про Перемогу, про відпустку на морі разом усією родиною. Найзаповітнішим бажанням чоловіка було повернення додому… Він мріяв не про великі блага для себе, а про можливість піклуватися про найдорожчих людей – дружину та сина… Мріяв побачити онуків…

Вічна пам’ять і слава Герою!