Еволюція окулярних кольорів

Є такий вислів – «рожеві окуляри». Це коли людина бачить події у невиправдано оптимістичному світлі. Чому саме «рожеві» – не дуже зрозуміло, можливо, рожевий колір асоціюється з приємно комфортною атмосферою, не дарма ж класичний колір ляльки Барбі саме рожевий. Звісно, не обов’язково ті, хто дивиться навколо через «рожеві окуляри», отримують у підсумку від життя суворого стусана. Деяким вдається досить довго жити у світі крихких ілюзій і не відчувати проблем, що вже є або наближаються. Насправді, для багатьох так значно простіше переживати нелегкі часи, щоб не травмувати психіку і не наробити дурниць. І якщо такі «окуляри» – особистий вибір людини, то тут нічого не вдієш. Кожен має і проживає своє життя так, як вважає за потрібне, і не наша справа, як саме.
Але коли «рожеві окуляри» надягає суспільство, то ситуація зовсім інакша. Суспільства, що за власним бажанням живуть нічим не виправданими і не підкріпленими сподіваннями на майбутнє, як правило, очікують жорстокі розчарування. Європейський союз, наприклад, довгі роки дивився через «рожеві окуляри» на росію, переконаний, що економічні інтереси, що їх пов’язують, є надійним гарантом миру на континенті. І ніщо не могло переконати європейських політиків та обивателів – ні історія росії, сповнена загарбницьких війн і масових вбивств, ні анексія Криму, ні вторгнення на Донбас у 2014-му. Тепер Європа платить за «окуляри» своїм добробутом, який погіршився, вірою в майбутнє, яка похитнулася, страхом перед озброєним і безумним ворогом, який не щадить нікого.
Проте, якщо покласти руку на серце, це не найвища ціна. Принаймні, поки що європейці відбуваються легким переляком і падінням рівня життя на скільки-то там відсотків у залежності від потужності економіки кожної країни.
Найбільше платить за свої «окуляри» Україна. І платить найціннішим, тим, що вже не можна «повернути на довоєнний рівень» або пропрацювати з психотерапевтом – життями своїх громадян. При тому, що втрати від еміграції в рази можуть перевищити втрати на фронті. Але насправді Україні немає більше, чим заплатити в цій війні. Немає технологій, немає міцної економіки, немає сучасної авіації, сучасного флоту, сучасної зброї. Тому союзники платять грошима і зброєю, а Україна – життями. Бо до 2019-го року українці також, попри все вищесказане, у переважній своїй більшості, дивилися на світ через «рожеві окуляри». І тим, хто намагався їх силоміць із них зняти, давали рішучу відсіч. У 2019-му році «рожеві окуляри» змінили на «зелені». І якщо вибір коміка з поганим смаком президентом ще можна пояснити легким колективним божевіллям, майстерно добутим із надр підсвідомості піар-технологіями Коломойського, то антиконституційний демонтаж Верховної Ради і вибір нікому невідомих нових нардепів і повна передача влади одній політичній силі (читай, одному олігарху), пояснити нічим іншим, ніж «зеленими окулярами», важко. Можна вкладати у це словосполучення що завгодно або переробляти на власний смак, хіба єдине прохання – залиште в ньому слово «окуляри». Дякую.
Через «зелені окуляри» було видно багато приємних речей, вони були, як завжди, смішні, прикольні, дотепні, аж поки путін не напав. І тоді все помінялось – окуляри для всіх стали жовто-блакитними. Раптом всі почали дивитися на те, що відбувається, через національні «окуляри». Бо стало страшно, гірко і образливо, бо обіцяли шашлики, а не війну, обіцяли дешевий газ, а не бомби. І люди піднялися, героїчно встали на оборону країни, віддавали своє життя і здоров’я. І це був той самий чудесний випадок, коли зелений збігся з жовто-блакитним. Буквально злився в один патріотичний колір, не відрізнити. І люди оцінили цю щирість, цю відданість – і ті, хто носив «рожеві», і ті, хто носив «зелені», і просто люди з гарним зором.
А потім країні на повну потужність включили «Загальнонаціональний марафон» і придворних блогерів про «два-три тижні». Так би мовити, скорегували зір, щоб люди правильно розрізняли кольори і вірили в геніальність лідера і невідворотну перемогу. З приблизно такою ж частотою, як російські пропагандисти запускали чутки про неминучу скору смерть путіна, українські пропагандисти розповідали про те, що буде після перемоги, що потрібно робити, а що робити буде непотрібно. І чим гірший оберт приймають події, тим голосніше говорять про те, що потрібно зробити після того як, або закидають у суспільство «окуляри» то про Музей Голодомору, то про його директорку, то про те, що після перемоги потрібно заборонити чоловікам виїжджати за кордон ще на три роки. З метою, щоб розмножувалися не там, а тут, наче після трьох років уже ніхто не захоче виїжджати, так гарно житиметься в Україні.
Хто би сумнівався в цьому твердженні, але, повірите, не автор. Хіба питання: кому саме?
А в Україні тим часом в інформаційному полі домінують «рожево-зелені окуляри» на стійкому патріотичному жовто-блакитному тлі. Навіть ті, хто 30 років кликав, зазивав і докладав титанічних зусиль до того, що російська інтервенція відбулась, стали величезними патріотами. Не розібрати, зі страху чи від бажання виконувати свою місію по розвалу країни ще ефективніше, чи справді нагло прокинулася в їхніх серцях любов до України?
Верховна Рада з невідомою метою засідає і приймає рішення в закритому режимі.
Податкова політика настільки ганебна, що хочеться ще раз перепитати, яку мету переслідують ті, хто її впроваджує.
Оговтавшись від перших місяців війни, судді та інша корупційна братія прийнялася за свої звичні справи.
Інформації про події на фронті більше на російському телебаченні, ніж в усьому українському інформаційному просторі, не кажучи вже про телеграм-канали. Чи варто наголосити, під яким кутом там подається інформація і який пропагандистський ефект має, та ще й здобута таким нелегальним шляхом? Як підступно і ефективно відгризає дужки від окулярів всіх кольорів?
А ще люди дізнаються про фронт із дзвінків родичів та друзів, які воюють, що розповідають жахливі історії про втрати або «неправильних» командирів. Теж мало надихає.
Інтернет заповнений відеороликами, знятими на фронті начебто нашими бійцями, але часто тим, у кого зір гарний, добре видно, хто стоїть за такими роликами. Тонко працюють, сволоти, тонко і вміло.
А у нас що? У нас Буданов. Арестович. Зеленський. І Стефанчук про вибори під час війни. Знову збурили хвилю обговорень, змістили центр уваги на неіснуючу проблему.
Будьте пильними. Допомагайте ЗСУ, чим можете. І знімайте вже окуляри. Хоч рожеві, хоч зелені.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.