Друзі допоможуть, а “світова спільнота” кине. Завжди

ПОНЕДІЛОК,11 БЕРЕЗНЯ. Обіцяв собі у вільний час подумати про політику, та ось час маю, а щодо думок – самі банальності. Якого б президента ми з вами не обирали, щоб він не обіцяв про своє бачення майбутнього, будь-який з них починає із “зміцнення вертикалі влади”. Хоч я і не академік Павлов, припускаю таки, що це в них на рівні рефлексу. Зустрів у Сумах великий портрет Залужного. У військовій формі, як годиться. Наснився він же ж, але вже у смокінгу дипломата. Може воно й нічого, але ж бажано, щоб хтось пояснив, розтлумачив, заспокоїв.

ВІВТОРОК, 12 БЕРЕЗНЯ. Найкращий день для побачення з весною. Сонечко, міський парк, молодь на роверах розважається карколомними вправами на велодромі, багато собак і кожна підходе привітатись. Здавалося б, чого тобі ще треба для миру в душі? Та ні, загасив люльку, дістав телефон, переглядаю новини. Вони відволікають від нормального життя. Знов проблеми із зброєю проти росіянців, які потрошку тиснуть, поволеньки просуваються, бо союзники радяться і щось проголошують. Немає на глобусі друзів або побратимів – це занадто людське. Між державами можливі стосунки лише на рівні союзники-партнери. Щоправда, деякі з сусідів поводяться як порядні і доброчесні люди, дехто – навіть як друзі, але більшість – якісь невизначені і загадкові. Політоглядачі лякають: “Ось як прийде Трамп!”. А чому він такий страшний, як допомога від США гальмується вже зараз, і вчора, і позавчора? Друзі бувають серед людей, а “світова спільнота” може кинути. Завжди. “Весь світ з нами і за нас!”, – вже непереконливо. Серед весінньої благодаті дурні думки лізуть у некомпетентну голову, мабуть, адресою помилилися.

СЕРЕДА, 13 БЕРЕЗНЯ. День був би гарний, аби не росія. “Шахед” вночі потрапив у будинок, є загиблі. Більш наразі нічого не відомо. Бачив місце влучання на власні очі. Читати повідомлення, чути вибух – це недостатньо для осягнення сенсу явища. По Сумах б’ють не так щільно, як по деяких інших містах, але навіть планувати щось на завтра – риса зухвалого оптимізму.

ЧЕТВЕР, 14 БЕРЕЗНЯ. Сирени мов сказилися, не замовкають цілий день. Чути вибухи. Офіційні джерела новин принишкли – чи військова таємниця якась. Через постійні повітряні тривоги скасовано зустріч з відомим журналістом, поетом, письменником і моїм добрим знайомим. Зустрів його на вулиці, трохи засмученого, але без ознак розпачу. Поговорили про зростання невизначеності у буденному житті. Життя можна зіпсувати, але не скасувати остаточно, хай та росія хоч навпіл розірветься. Вибухи тривають, вже покинув рахувати і вгадувати, куди прилетіло.

П’ЯТНИЦЯ, 15 БЕРЕЗНЯ. Телефонує знайома: “Приходь, я тут наготовила тобі торбу з харчами”. Ось так, просто так, ні з чого. Це ж не про винищувачі чи “Тауруси”, тут все по-простому, хоча й не для України, а тільки для окремого дядька.

СУБОТА, 16 БЕРЕЗНЯ.Зруйнована телевежа. Життя триває. Тиждень тому розповідав, що “Обленерго” відключило енергопостачання кільком приватним підприємцям. Проходив біля ринку, бачу – всі знов працюють, у кожного генератор. Всім би нам таку снагу до життя!

НЕДІЛЯ, 17 БЕРЕЗНЯ. Два нових прильоти. “По інфраструктурі міста”, точніше не кажуть. Ще відомо, що люди не постраждали. Перечитав щоденник – суцільне одноманітне “бабах-бабах”. Поки “бабахнуло” не в мене, житиму далі. Друзі підтримають, а “спільнота”хай собі проголошує про співчуття і глибоку стурбованість.