Дотримуємося тексту!

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 25 ЛИПНЯ. “А де наші “путати”, про що думають?” – перепитує раз за разом мій сусід, схильний до іронії і скептицизму. Це питання зробилося його гаслом у разі зіткнення з будь-якими неподобствами у повсякденному житті. Я зазвичай лише знизував плечима, та ось сьогодні, здається, маю варіант відповіді. Наші “путати” підвищили собі зарплатню за рахунок коштів, які надійшли на допомогу Україні. Ось де наші справжні захисники! В мене особисто немає заздрості, навіть гніву вже немає. Є почуття власної, особистої ганьби перед усім світом. Здається, на черзі ще одна люта війна.
ВІВТОРОК, 26 ЛИПНЯ. Для мене особисто 26 число визначна дата щомісяця – день комунальних платежів. Час совісно і повною жменею роздавати пенсію всіляким надавачам послуг. Звертаю увагу на покращення: під’їзд трохи зашарпаний, але ж двері чомусь довго не зламані — зазвичай, це відбувається раз на місяць. Сходи виметено і вимито – це працює жіночка, якій всі сусіди потрошку скидаються гуртом. Ну що маємо ще доброго? Матюків на стінах поменшало – відшкребли до самої цегли. Ліфт працює. Тобто, живемо, сусіди!

СЕРЕДА, 27 ЛИПНЯ. Ринок. Повільно і ліниво дешевша всіляка городина. Але “підскочив” цукор. Отакі новини з нашої міської “товарної біржи”. Добре, що не займаюся заготівлями варення та компотів, намагаюся все, що виросло, вжити миттєво, не заглядаючи у майбутнє. Бо воно чи ще буде, чи ні.

ЧЕТВЕР, 28 ЛИПНЯ. Ще одне національне свято – День української державності. Поклали квіти, куди треба, нагородили, кого треба, мабуть, виголосили якісь промови. Сором казати, але особисто жодних урочистих заходів не бачив – розминувся в часі і просторі. Тільки надвечір дізнався, що таки відзначали. По ближніх до ерефії територіях, як зазвичай, “прилітало”. Це ми тут вже не сприймаємо за особливу новину, а як там під обстрілами почуваються люди – страшно уявити.

Щодо українських свят вдався міркувати. Маємо такі Дні з великої “Д”: 1. Незалежності; 2. Конституції; 3. Соборності; 4. Національного прапора. Ще місцеві: День міста і День Сумщини. Чому ми всі такі похмурі і сердиті ходимо, земляки? Я ще не всі свята перерахував, їх насправді на пів року суцільних канікул вистачить!

П’ЯТНИЦЯ, 29 ЛИПНЯ. Вечірні новини перекреслили все, що бачив і робив вдень. В Оленівці окупанти знищили українських полонених. Емоції і бажання – самі розумієте, які. Але не можна, не можна ставати такими самими орками. Бо нас тоді не розрізнятимуть.

СУБОТА, 30 ЛИПНЯ. Про вбитих хлопців говорять на вулицях і в Інтернеті. Русня одностайно схвалює цю акцію, вражають натхненні, радісні обличчя. Радіють не тільки літні, з продезінфікованими мізками, але й молодь. Ну ось як існувати поруч, їх же нікуди не дінеш. З України вигнати важко, але, можна, та цей “рускій мір” завжди буде на порозі.

НЕДІЛЯ, 31 ЛИПНЯ. На озері Чеха познайомився з дітьми, які малювали пейзажі. Самі, тобто вдвох, кожен своє. Без викладача-вчителя. Акварельки такі собі, пристойні, та важливо, що дітлахи не тільки малюють красу, а й відчувають її. Словом, “Ще не вмерла…” і далі за текстом.