Дмитрий Тищенко о том, как становятся активистами в Сумах

Дмитро Тіщенко: “Ставши дорослим, більше обдумуєш, перш ніж щось робити, і здається, чим далі, тим важче йти”
Багато людей, коли йде мова про громадських активістів, називає їх “неробами”, зовсім не розуміючи і навіть не маючи уявлення, чим вони займаються. Ми вирішили дізнатися, чим займаються ці люди та як стають активістами. Про плюси і мінуси даної діяльності, а також про соціальні проекти міста ми вирішили дізнатися в активіста зі шкільних років, який є співорганізатором проектів “Нам тут жити”, “Розумний хаб” Дмитра Тіщенка.
r: Якими були твої перші кроки у громадській діяльності?
Дмитро Тіщенко: Почалося все з того, що до 8 класу, в принципі, нічим таким не займався, в школі мене не існувало, переважно сидів вдома і уникав будь-яких появ у школу. Потім вже був задіяний в концертах, шкільному самоврядуванні, далі почали виходити за рамки школи, приймати участь у різних конкурсах. Коли ж вступав до університету (СумДУ), перше, що зробив, – написав декану, що я активний і хочу залишитися таким, будь ласка, допоможіть мені. Він відповів: “Ось тобі самоврядування”, – з цього все і почалося: чим більше дискотек і розважальних заходів ми організовували, тим краще розуміли свої права, читали закони, які допомагали вирішувати проблемні питання. Згодом нас почало “виносити” за рамки університету, і завдяки своїй діяльності я отримав роботу на телеканалі UA:СУМИ, спочатку з технічної сторони на сайті, а потім запропонували вести ефір суспільно-політичної програми.
R: В яких проектах, організаціях ти зараз задіяний? Розкажи про їхню мету.
Д.Т.: Зараз продовжую працювати на сайті UA:СУМИ, є багато громадських проектів, а також є декілька бізнесових, вони і приносять мені прибуток. Наприклад, зараз реалізуємо проект “Нам тут жити”. Він полягає в тому, щоб дати і підсилити навички, знання активних людей міста до того рівня, коли вони зможуть впливати на рішення в Сумах, щоб вони не приймалися без людей, бо в нас 40 депутатів все самі “рішають”- у нас так не має бути, треба за цим слідкувати. Є люди, які хочуть це робити, але у них немає навичок, мотивації, ще чогось…і ми допомагаємо цих якостей набути. Також я є фасилітатором Британської ради в Україні, ми їздимо по Україні і допомагаємо людям їхні ідеї оформлювати у проекти, для того, щоб їх можна презентувати бізнесу, владі і отримувати на це фінанси. Ще я є членом правління організації «Студентське братство Сумщини». Ми слідкуємо за політичними питаннями – наприклад, чи відповідає її діяльність стратегії, прийнятій два роки тому, коли я ще там був головою, і взагалі спостерігаю, щоб цінності, закладені у 2004 році, не були зраджені.
r:Як виникла ідея створити Розумний хаб-громадський простір, у якому реалізовуються різноманітні соціальні ініціативи і події?
Д.Т.: Ідея не моя, але у багатьох причетних до нього вона виношувалась як бажання створити місце зустрічі, якусь локацію, де б об’єднувалися “уми міста”, яких багато реально, а вони зустрічаються в кафешках в кращому випадку. Сама ідея виникла в одного з наших колег, потім почали підтягуватися інші громадські організації, є навіть організації, які з меблями нам допомогли, та й взагалі багато хто допомагав, щоб така локація в нашому місті все-таки утворилася.
r:Яка місія Розумного хабу?
Д.Т.: Дати людям простір для розробки і проведення своїх ініціатив, спрямованих на покращення комфорту в м.Суми. Ми не говоримо про суперкруту діяльність, що ви повинні усі йти в, наприклад, бюджетні комісії і лобіювати якісь питання, тому що це не всіх цікавить. Якщо у вас є якісь ініціативи, ідеї – приходьте, попрацюємо. Якщо треба якогось експерта запросити — допоможемо, зробимо своїми силами, у нас є для цього контакти, є також технічне забезпечення. Це все безкоштовно, немає сенсу брати з громадських діячів кошти, хоча не закрите питання фінансування.
r:У чому плюси і мінуси громадської діяльності?
Д.Т.: Плюси -ц е саморозвиток і самореалізація, які згодом усюди допомагають: в стосунках, роботі,кар’єрі в цілому. Також руйнуються якісь бар’єри, страхи долаються, ти змушений це робити, адже в умовах вакууму, дома, з сім’єю, ти цього не зробиш – треба виходити за рамки комфорту. Щодо мінусів, то все залежить від людини: якщо вона вміє все балансувати, то їх немає. Хоча проблем достатньо буває — наприклад, сам не можеш оцінити свою результативність, і від цього в якісь депресії впадаєш. Інколи відчуваєш, що люди невдячні, адже дуже часто трапляється так, що говорять: “ти ж волонтер – піди і зроби”. Люди думають, що волонтер десь отримує за це гроші, він комусь зобов’язаний. Хочеться зруйнувати цей стереотип, щоб люди захотіли щось зробити-пішли і зробили. Ось ми захотіли зробити Розумний хаб – ми його зробили, адже нам в цьому місті жити, і нам потрібні комфортні умови, щоб його якось розвивати, а проблеми – вирішувати.
r:У кого ініціативна молодь Сум може знайти підтримку і просувати свої ідеї? З чого починати активістам-новачкам?
Д.Т.: Я б сказав пафосно: приходьте в Розумний хаб, адже людина без досвіду також може багато чого дати свіжий погляд, розумову діяльність забезпечити, навіть фізично чимось допомогти. Але по факту, з мого досвіду, все від оточення йде. Все залежить від того, хто ти і в якому середовищі знаходишся. Взагалі цей процес непомітний – громадська діяльність якось затягує, і вже потім ти аналізуєш, як сюди потрапив.
r:Якими досягненнями у своїй громадській діяльності ти пишаєшся?
Д.Т.: У мене був перший успішний досвід у самоврядуванні студентським деканом, ми ніколи нікого з студентів не відфутболювали, а, переступаючи через страхи йшли і вирішували питання, писали до директорів, ректора і навіть в міністерство, тобто все робили, аби вирішувати проблеми. Ми боролися з дебільними ідеями чергування в коридорах університету, писали скарги на викладачів, впливали на зміни в розкладі, який підлаштовували під викладачів, а студенти сиділи шість пар, з яких три вікна, боролися з довідками про працевлаштування випускників. В комплексі, можу сказати, що це один із самих крутих проектів, і я не знаю, чи вдастся мені колись його переплюнути, бо вся команда була з максималістів, які шли і ламали всі двері і всього, що було треба, домагалися. Зараз же, ставши дорослим, більше обдумуєш, перш ніж щось робити, і здається, чим далі, тим важче йти.
Марина Пільтяй, “Панорама” №39