Де мій чорний пістолет?

Справа Стерненка / Реванш У Повний Зріст / Україна Хоче В Білорусь / Чому Відмінять ЗНО

Коли я спостерігаю за тим, як Генпрокуратура та суди хочуть посадити Стерненка у в’язницю, то радію, що 14 квітня 2014 р., коли лише пильність дружини врятувала мені життя, я не мав пістолета. Бо коли б у мене був тоді пістолет, я б обов’язково ним скористався в момент, коли зловмисники тікали. 1-2 секунди – цього б часу мені вистачило, щоб навіть однією рукою дістати зброю і влучити. І зараз би я, можливо, стояв перед судом так само, як і той хлопець із Одеси, на якого замах скоювали тричі (!), і на третій раз він убив одного зі зловмисників. Тепер його судять за те, що він врятував собі життя, тобто чи то перевищив, на думку звинувачення, межі самооборони, чи то не надав, поранений, стікаючи кров’ю, належної допомоги злочинцю. Проте справа, впевнений, тут не в юридичних нюансах або межах самооборони. Просто Стерненко – один з тих людей в Одесі, які в 2014-15 рр. відбивали місто від лап «руського міра», уособлення тих людей, які не побоялися встати проти ментів і місцевої влади. Справа містить очевидний політичний підтекст.
З приходом на посаду Генпрокурорки Венедиктової ми бачимо низку саме таких вельми сумнівних кримінальних справ та підозр проти проукраїнських людей та політиків. Поки ще ця тенденція стосується лише знакових фігур. Мета, звісно , посадити Петра Порошенка, продемонструвати, яка кара спіткає кожного, хто насмілиться відкрито чинити опір РФ. Бо, що б не говорили про Порошенка його політичні опоненти, до яких би висновків не схилялися люди у себе в кухнях, факти наразі такі – Порошенко зміг зорганізувати потужну зовнішньополітичну коаліцію, за допомогою якої вдалося не тільки зупинити агресію Росію в 2014-15 рр., а й створити потужну систему економічних санкцій. Так що особисті образи Зеленського на попередника чудово вплітаються в загальнополітичне тло реваншу екс-регіоналів на чолі з Андрієм Портновим – людиною №1 в оточенні екс-Януковича і Кремля.

Характер і вибірковість цих кримінальних справ говорить про системність дій. Завдання – зачистити політичне поле, дискредитувати проукраїнський рух, нівелювати досягнення Майдану. Можливо, мало хто звернув уваги на останнє рішення Конституційного суду, згідно якого судді не несуть тепер кримінальної відповідальності (вважай ніякої) навіть за прийняття однозначно неправомірних рішень. Тобто судді отримали абсолютний імунітет перед законом і можуть виносити будь-які абсурдні вироки – їм за це нічого не буде. Іншими словами, судова система теоретично готова до безпрецедентних дій і рішень.

Поліція, прокуратура, судді готові повернути собі в Україні абсолютну владу, яку вони частково втратили в 2013-14 рр., в повному обсязі й без жодних обмежень. Громадські активісти, прихильники Майдану, всі, хто хоче жити в справедливій країні в найближчий рік-два в кращому випадку будуть скинути на узбіччя історії, а хто не згоден – підуть слідом за Антоненком та іншими до в’язниць. Такий, на мій погляд, план. Завдання Зеленського – не заважати, інколи, як у випадку з посадкою Антоненка, підтримати медійно, тобто прийти на прес-конференцію, наприклад, напустити туману, «попрацювати обличчям» – словом, надати своїм прихильникам впевненості, що поліція все робить правильно.

Відміна ЗНО, що, як повідомляють деякі нардепи, планується владою, як не дивно прозвучить – з цієї ж теми. Бо у відміні ЗНО (дико звучить, правда ж?!) зацікавлено дуже багато ректорів вишів, які мріють повернути часи, коли вони і тільки вони вирішували, хто буде вчитися і за які гроші. Не знання абітурієнтів, а розміри хабарів. Робиться все, звісно, з посиланням на пандемію, мовляв, як то небезпечно. Ну, так: концерти «Кварталу 95» – можна, а ЗНО – ні. Логічно ж.

Медична реформа, освітня реформа, мовна реформа – всі ці надбання бюрократи і силовики, які десятиліттями тягнуть гроші з громадян України, мріють знищити. Їм воно не треба. Ба більше – всі ці речі заважають їм почуватися господарями життя.

Проте найгірше інше. Як показало чергове опитування, більше 73% (якась магічна цифра) українців є прихильниками авторитарного і «лівого» (читай – комуно-соціалістичного) устрою держави. Іншими словами, вони хочуть жити в країні, приблизно схожій на Білорусь і трішечки – на Росію. Є, звісно, підозрюю, в тому опитуванні регіональні нюанси (типу мова-вишиванка), але картинка цілком чітка і однозначна. Тому, якщо зберігати видимість незалежності від Росії (як при Кучмі, якого, до речі, за опитуванням, українці з великим відривом вважають найкращим президентом) і проводити таку політику, як проводить зараз Аваков-Коломойський при схваленні Зеленського, то зрештою нарід буде задоволений. Тут головне – не перегнути палку і не відбирати улюблену кістку. Нехай нарід її гризе і отримує задоволення. А то із забороною працювати за кордоном помилочка вийшла – хитнула трохи рейтинги, що там і казати.

Невідомо також, яка доля чекає на децентралізацію. Враховуючи, яким чином поділили землі на ОТГ та райони хоча б у Сумській області, до раціональності та державної економічної доцільності такого поділу виникає дуже багато запитань. Таке враження, що певні ОТГ створені лише задля задоволення інтересів деяких бізнес-груп. Не менш дивує намір зберегти районні ради та адміністрації. Навіщо? З якою метою? Які в них будуть компетенції, якщо навколо – самі ОТГ, яким ці районні ради та адміністрації ані юридично, ані фінансово не потрібні? Бо навіщо тоді створювати ОТГ? Щоб знову ними помикали чиновники з району? Хто буде їх фінансувати – також питання, але все ж таки найголовніше – з якою метою? Яка користь буде від районних рад та адміністрацій, окрім того що на їх утримання витрачатимуться шалені кошти, що можна було б направити на школи чи в медицину?

Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне. Що ж до нападу, то мені дійсно пощастило. Після п’яти років слідства і судів у 2019 р. Ковпаківський районний суд виніс обвинувачуваному виправдальний вирок. Апеляційний суд вирок скасував, тож наразі у Ковпаківському районному суді справа розглядається з самого початку. Так що шанс на справедливість досі існує. А мав би я тоді пістолета, то міг би зараз сам перебувати на лаві підсудних.

Зараз у мене пістолет є. Напевне, піду його здам від гріха подалі. У наш час під ліжком потрібно тримати щось значно серйозніше.