Далі – буде

ПОНЕДІЛОК, 10 КВІТНЯ. Ранок зазвичай починаю з новин про війну. Здавалося б, мало чим можу вплинути на події, заощадити б трішки нервових клітин, та рука сама вмикає канал, який розповідає переважно про погане. Так, відкинули ворога ще на кілька кілометрів, але ж люди гинуть. Вночі знову прилітало по Сумщині, це вже не варто вважати новиною, але ж комусь прилетіло персонально, і для тих людей ця новина найактуальніша.
ВІВТОРОК, 11 КВІТНЯ. Згасало світло. Злякався. Думав, що почалось знову, але за півгодини налагодили. Сусід займається дуже гучним ремонтом, мешканці під’їзду зробили йому офіційне “повідомлення про підозру”, бо він, мабуть, підключав щось дуже потужне. Ну так чи інакше, а зі світлом поки що все нормально, про що радісно повідомляю всіх друзів, які переховуються за кордоном. Чуєте, ще не вмерла! І не збирається!
СЕРЕДА, 12 КВІТНЯ. Ходив у банк, вирішував дрібні, але термінові питання. Вражений турботою про клієнтів – все пояснили, картки, термін дії яких закінчується, оновили, та не зупинилися на цьому. Коли повернувся додому, поліз під душ – ну, маю таку звичку. Стою, оперую холодною і гарячою водами – добре, що сьогодні є обидві, намилився, аж раптом – телефон. Не завважив би колись, ну дзвонить хтось, ще передзвонить! Та чекав дзвінка від однієї жіночки. Ну дуже хорошої, ото й вискочив весь намилений, з одягу – тільки хрест на шворці, хапаю слухавку. А це телефонують з банку: “Ви до нас щойно звертались, оцініть, будь ласка, роботу нашого оператора від одиниці до десяти”. Порахував повільно від одиниці до десяти, потім поставив найвищий бал, а сам подумав таке, що у щоденнику писати не можна. Ото справжня робота з клієнтом – перетелефонувати і запитати, чи йому сподобався сервіс. І в найслушніший момент, головне.
ЧЕТВЕР, 13 КВІТНЯ. Добрий товариш поділився гуманітарною допомогою – пакет з якимось консервами, та не простими, а європейськими. То є добра підтримка штанів перед святом, скажу я вам! Чомусь закордонні друзі пишуть, що європейці завжди усміхнені і ввічливі, а наші люди похмурі та трішки егоїстичні. Може воно й так, та не завжди.
На фронті нашому хлопцю відтяли голову. Ці моторошні кадри навіть не шукаю, мені досить самого повідомлення. Це вже не війна, це інше. Ніколи не мріяв про помсту, а тут явилось бажання, щоб нелюдів знайшли й покарали.
П’ЯТНИЦЯ, 14 КВІТНЯ. У під’їзді виразний запах ремонту, фарба розчинена у повітрі, чи то навпаки – люди готуються до Великодня. Зайшов сусід і каже таке: “Я ото там панелі пофарбував, так дивіться, не вимажтесь! Зараз весь поверх обійду і всім скажу!” Ото люди! В нього трішки фарби лишилось, так він зробив таке, на що ЖЕК не спромігся. А мені ще розповідають про похмурих і егоїстичних “хазяїв”! Соромно, але тільки сьогодні дізнався, що Бахмут – це колишній Артемівськ. Невістка, яка з Донбасу родом, розповіла, що це відома козацька фортеця. “А нам про товариша Артьома грузили”, – каже. Ото така історія з географією.
СУБОТА, 15 КВІТНЯ. Прибираюсь перед святом. Бруд і зайвий мотлох беруться нізвідки, наче виростають. Ввечері збираюсь пройтись містом. Пройшовся, атмосфера свята відчувається, та людей якось замало – роз’їхалися. Хто від війни, хто на війну. Відчуття самотності, якоїсь відокремленості, хоча сам лишився у себе вдома, нікуди не поїхав. То що ж, маю невеличку пасочку, на одну персону, трішки алкоголю – завтра буде, з чим завітати до друзів.
НЕДІЛЯ, 16 КВІТНЯ. Спав довго, наче в останній раз. Відвідав добрих гостинних людей, та дуже святкувати не годиться, бо маю закінчити щоденник. Не дуже пристойно буде, якщо “підманути-підвести”. Ось і закінчив черговий щоденник і тиждень. Далі – буде.