Чотири головні таємниці рідного сіті Суми та його мешканців

Коли мандруєш світами, то завжди – і навмисно, і мимоволі – порівнюєш інші країни й інші міста зі своєю країною і своїм містом. Порівнянню піддаються дерева, будинки, громадський транспорт, люди, посмішки, звички, одяг, харч та напої, довжина суконь у жінок, ширина штанин у чоловіків, небо, сонце, вітер, дощ – словом, все, що можна порівняти, а порівняти можна дійсно все що завгодно, було б бажання спостерігати. На жаль, досить часто такі мікродослідження не на користь рідної домівки. Чого гріха таїти: багато де життя налагоджено значно краще, ніж у нас, а люди живуть куди заможніше і відчувають себе щасливішими.
Але ми однак прагнемо повернутися додому, і ми щасливі саме вдома. Я думаю, що так відбувається через те, що є почуття і речі, які не підвладні порівнянням. Любов, наприклад, або дружба. Родина. Наші діти, наші батьки – вони завжди залишаються неповторними. А бабусі і дідусі? Вони ж просто незрівнянні! І нас, наче канатом, тягне додому, в рідне місто, рідні місця, набридлі, здавалось, до чортиків.

Таємниця назви
Дехто з жартівників інколи недоречно натякає, що така, м’яко кажучи, трохи дивна назва нашого міста виникла через те, що тут живуть дуже сумні люди: мовляв, над тим містом так рідко сяє сонце, що у мешканців одвічно похмурі пики. Не станемо сперечатися щодо наших пик, всім однак не догодиш, тим більше щось доводити щодо сонця – прогноз погоди не ми пишемо. Але варто зазначити, що походження назви нашого міста пов’язане з водою, а вода, як відомо, основа життя на планеті Земля. З цим скромним усвідомленням своєї місії і живуть наші містяни, що і відбивається на їх філософсько налаштованих обличчях.
На різноманітних семінарах і практиках назву нашого рідного сіті організатори часто пишуть з двома літерами «ем» – «Сумми». Як показало дослідження, на таке здатні переважно люди з економічною або бухгалтерською освітою. Вони абсолютно впевнені, що назва нашого міста походить виключно з останнього рядка всіх більш-менш значущих фінансових документів – російською дійсно звучить як «сумма». На жаль, на гаманцях городян такі й інші подібні нісенітниці аж ніяк не відбиваються. А хотілось би.

Таємниця простору
Проте, як і в будь-якій неправильній версії, в цій також є зернинка правди: наш рідний сіті – це сума простору і часу, магічне перехрестя, де ніколи не знаєш, що на тебе чекає за рогом і з якого боку вискочить маршрутка. І це не випадковий збіг: наші землі завжди знаходилася на перехресті – лісу і степу, доріг і річок, на прикордонні цивілізацій і культур. І за тисячу років мало що, за великим рахунком, змінилось на цих просторах, окрім людей і маршруток.
Щоб переконатися у сказаному, варто просто погортати підручник з історії і знайти на карті кордон між Литовським князівством та Московією, який у 13-14 сторіччях проходив по річці Сейм. До цієї карти ви можете прикласти карту електоральних симпатій, тобто як голосували люди на Сумщині на початку 21 століття, і ми зрозуміємо, що за 600-700 років тут, за великим рахунком, дійсно майже нічого не змінилося, хіба що назви держав. У одного з найвідоміших наших краєзнавців Віктора Звагельського ми можемо прочитати наступне: «Природним рубежем є широка долина Сейму, що поділяє Сумську область на два великих регіони зі своїми характерними фізико-географічними та кліматичними особливостями…» Виявляється, не тільки фізико-географічними та кліматичними -. пройшло стільки сотень років, а природний рубіж, який розділяв два світи, зберігся і давно став ментальним.
І це при тому, що тут – споконвік перехрестя шляхів, постійний рух, одвічне прикордоння: знаменитий Рудоман (Бакаїв шлях), що пов’язував Західну Європу – Київ та Булгар (столицю Волзької Булгарії); Муравський шлях пролягав по суходолу між басейнами Дніпра і Дона і поєднував Причорномор’я та Кавказ з північними землями Східної Європи. Лосицька дорога, Кончаківській і Сагайдачний шляхи, Велика Московська, Свина та Путивльська дороги – по всім цим шляхам, а також по річкам, яких тут протікає також вельми багато, йшли каравани возів і човнів, переміщалися війська, мандрували люди у пошуках кращої долі.

Таємниці піраміди, дерев і жінок
Коли будували наше місто, то над назвами вулиць мудрі люди голови не ламали, називали просто, на віка. Всі центральні вулиці ведуть до церков: Воскресенська, Троїцька. Ільїнська, Соборна, Петропавлівська. За триста з великим хвостом років ці вулиці неодноразово перейменовували, тільки ж церквам назви не зміниш, їх можна лише зруйнувати, але навіть там, де від церков залишився лише фундамент, назви вулиць і площ повертаються, як Покровська, наприклад.
У Сумах, можливо, не так багато красивих будинків. Майже всі видатні архітектурні споруди збудовані наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. зусиллями династії Харитоненків та інших заможних людям. Майже всі вони були депутатами міського зібрання, мерами, почесними громадянами міста, проте, на відміну від депутатів та мерів останніх двадцяти п’яти років, не брали з казни міста, а давали туди. От і вся різниця і весь секрет процвітання.
Будинки, зведені у ті часи, і досі є окрасою міста, його серцем і архітектурною родзинкою, а церкви – як правило, перші об’єкти, що відвідують туристи. Неймовірні архітектурні пам’ятки знаходяться на центральному міському цвинтарі: на тлі пронизливо-блакитного неба біля Петропавлівської церкви стоять дві скульптури авторства видатного італійця Круазі. Одна – розп’ятий Христос, друга — янгол тримає на руках маленьку дівчинку. Там же, на центральному цвинтарі, знаходиться і головна архітектурна загадка Сум – піраміда заввишки в двоповерховий будинок, збудована на початку ХХ ст. купцем, який захоплювався Древнім Єгиптом, але з якою метою піраміда була збудована саме на цвинтарі, хто там був похований і чи був там хтось похований взагалі, і досі ніхто не знає.
Значно більше, ніж красивих будинків, у Сумах і охрест росте красивих дерев. Їх можна обіймати без застереження, милуватись ними, розмовляти, тобто,робити майже все, що можна робити з нашими прекрасними жінками, серед яких взагалі немає некрасивих або нерозумних. Звісно, сумські жінки потребують трохи іншого підходу, ніж сумські дерева, але одна риса їх об’єднує майже стовідсотково – вроджена природність.

Головна чоловіча таємниця
Давно, до речі, помічено, що чоловіки будь-якого міста полюбляють хвалитися тим, що, мовляв, саме в їх місті живуть найкрасивіші жінки на світі, бо саме цей факт автоматично робить чоловіків цього міста найкрутішими володарями найціннішого. Сумські чоловіки в цьому сенсі не виключення. Вони найкрутіші.
І це є правдою: 27 артполк, 15-й батальйон тероборони, добровольчі батальйони «Донбас», «Азов», «Дніпро 1», «Кривбас» та багато інших, майже всі підрозділи Збройних сил України не дадуть збрехати. Близько 50 віддали життя за наше місто, наші майдани і вулиці, наші провулки, дитячі майданчики наших дітей.
За що ж ми боремось? За що вмирають наші люди? Кого і що ми хочемо перемогти? Ми, діти перехрестя і внуки прикордоння – контрабандисти і мандрівники, гендляри і ремісленики, танцівниці і науковці, спортсмени і письменники, що, здається, лише на пару років притулилися скраєчку великого шляху підзаробити собі на караванах, але непомітно навіть для себе залишилися тут назавжди.
От за це і ми й змагаємося – за право залишатися там, де ми є, і йти туди, куди захочемо. Діти перехрестя – вільний народ. І дуже веселий, попри все.

Євген Положій