Чому люди не горобці?

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 26 ВЕРЕСНЯ. З’явилися невеличкі питання до банку. Ну, думаю, це повсякденні дрібнички на пару реплік в офісі. Пішов. Відсидів чергу. Кажуть: “Всі питання – через електронну систему, завантажуйте додаток на мобільний, вирішуйте оперативно, не виходячи з дому”. Ну, думаю, ХХІ століття, технічний прогрес, а я мов з лісу виліз. Оперативно все завантажив і, не виходячи з дому, слухаю приємний комп’ютерний голос: “Залишайтесь на лінії, вас з’єднають з оператором”. Залишаюсь. Слухаю голос і заспокійливу музику. Годину слухаю. Набридло. Почекав, передзвонив, знов залишаюсь. Набридло остаточно, завтра повернуся до їхнього відділку для конструктивної бесіди віч на віч.

ВІВТОРОК, 27 ВЕРЕСНЯ. Вирішив проблеми. Так, як діди-прадіди їх вирішували, тільки не матюкався, бо ХХІ століття, технічний прогрес, цивілізація як-не-як. Кажуть, русня все ще мобілізується. Тему крутять так і так, але ніхто не сказав, що для їхніх лікарів і воєнкомів настав золотий час. Забезпечитись можна так, що онукам вистачить. Одного воєнкома, правда, вже застрелили, та то таке…

СЕРЕДА, 28 ВЕРЕСНЯ. Відновив стосунки з бібліотекою, які припиняв аж коли ковідний карантин настав, а потім ще гірші проблеми. Слухав сучасну поезію, спілкувався з цікавими людьми, про що розповім окремо. Випадково дізнався, що ліквідовано спеціалізовану медичну бібліотеку, про яку я колись розповідав, що вона, мовляв унікальна. «Чи ви можете дати про це невеличке інтерв’ю для газети?» – питаю у небайдужої, радикально налаштованої добродійки, яка про це жалілася. «Та я ж державний службовець! – відказує. – Знаєте, мабуть ні».

ЧЕТВЕР, 29 ВЕРЕСНЯ. Чомусь гроза. Звичайний грім сприймається організмом злегка нервово, бо природа природою, а сирени скавчать. регулярно. Дощ. Випрані штани на балконі другу добу висять вогкою ганчіркою. У хаті темно і сумно, немов у погребі. Та й то брешу, у справжньому погребі є картопля, консервація, те-се, а в мене самі макарони.

П’ЯТНИЦЯ, 30 ВЕРЕСНЯ. Послухав новини і звеселився. русня сказала, що чотири наші області тепер їхні. Це на додаток до Криму! Бо ж, бач, референдуми відбулися з волевиявленням. Цікаво, наші бійці новини слухають, чи тільки кацапню бити вміють?

СУБОТА, 1 ЖОВТНЯ. Півдня золотої осені використав для моціону. Молода дівчинка подарувала букет з осіннього листя. Сім років, а вже знається на мужчинах, молодець, вундеркіндна! Старий роблюсь, сентиментальний. Вдома ще подарунок – Лиман і доби не побув у складі ерефії, повернувся в Україну. А кацапам, здається, таки дали втекти, це трохи засмучує. Лесь Подерев’янський наче спеціально для того московського параноїка написав: “Щоб ти сказився, довбо…об ушастий! Так налякав, що я ледь не злякавсь в свої красиві нові галіхве”. Це про приєднання областей.

НЕДІЛЯ, 2 ЖОВТНЯ. Дегустували з друзями нове домашнє вино. Пригостили горобців тим виноградом, що з бутилі. Птахи – така сама безвідповідальна алкашня, як і люди, бува. Тільки ще й в пір’ї. Божі пташки поснули на балконі, ще й “пообдєлувалися”. Незважаючи на таке, заздрю: чому ми не горобці? Їм завтра на роботу не треба, а нам – до справ.