Гра в довгу

Останнім часом в українському суспільстві поширюється думка – особливо серед глядачів «марафону» та білямарафонних експертів, що до перемоги залишилося зовсім недовго. Максимум два-три місяці. Опанують українські військові нову зброю, надійдуть «Леопарди», F-16 та інша західна диво-техніка – і полетять Збройні сили України в контрнаступ. Роздавлять супостата, наче таргана. Херсонська, Запорізька, Луганська, Донецька області, Крим – а там і війні кінець. Народна депутатка від фракції «Слуга народу» Галина ТРЕТЯКОВА вже навіть зареєструвала законопроєкт, де пропонує ввести нове загальнодержавне свято «День миру» (день святкування перемоги над російською федерацією) – ні багато, ні мало.
Звісно, дуже було б це гарно. А ще гарніше, щоб не за два-три місяці чи «два-три тижні» (кінець цитати – автор), а за два-три дні. Отримали, наприклад, ви газету у четвер, а у неділю виступає президент Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ і оголошує: «Все, шановні, перемога. Взяли Москву!»

Звідки вітер
Головним двигуном теми швидкого закінчення війни, принаймні, в доступній авторові публічній площині, є президент України та наближені до нього люди. Звісно, ці заклики спрямовані, перш за все, до західних партнерів із метою пришвидшити постачання зброї та навчання військових спеціалістів – танкістів, артилеристів та льотчиків. Роблять це очільники країни інколи в дуже неделікатній формі, до чого, в принципі, в США та Євросоюзі давно звикли, але це не значить, що там толерують і терпітимуть і надалі. Найбільша напруга у стосунках між Зеленським і Байденом спостерігалась, наприклад, у червні 2022 р., коли Байден був вкрай незадоволений публічною невдячністю Зеленського, про що писала американська преса.
Звісно, на Заході теж ніхто не заперечуватиме проти швидкого розвитку подій на користь України. Багато політиків буквально на минулому тижні висловлювались в дусі «час готуватися до мирних перемовин». Проте, західні військові експерти та дослідницькі інститути говорять протилежне: путін готується до затяжної війни, але зараз для стратегічного прориву він не має ресурсу.
Логічно помислити, що росія не намагатиметься наразі захопити всю Україну, натомість, зосередиться на захопленні Луганської та Донецької областей. Цей наступ, якщо зважити на тривалість оборони ЗСУ Бахмуту та Вугледару, може тривати і рік, і два. Бо там попереду ще багато гарно укріплених конгломерацій – Краматорськ, Слов’янськ та менші міста. Тим часом росія накопичуватиме, завдяки союзникам – Китаю та Ірану, Білорусі та Північній Кореї – боєприпаси та зброю, навчатиме мобілізованих, набере на контракт у ЧВК «Вагнер» та новостворені ЧВК (путін віддав команду «Газпрому» та олігархам створити кожному по приватній армії).

Дилема Бахмуту
Тим часом під Бахмутом росіяни втрачають по тисячі людей на день. Великі втрати, але це втрати для російської армії некваліфікованих солдатів. Натомість, точні втрати ЗСУ та інших підрозділів із нашого боку широкому загалу невідомі. Ми знаємо лише одне – вони великі. І втрачає українська армія там дуже вправних бійців, бо б’ються у Бахмуті одні з найкращих наших підрозділів. Якою є пропорція втрат – 1 до 10 чи 1 до 7, ми також сказати не можемо. Єдине, про що можна сказати з упевненістю – ця пропорція менша, ніж нам потрібна, і ЗСУ втрачає у Бахмуті якісно живої сили значно більше, ніж російські війська.
Чи є одностайна думка про те, чи потрібно тримати Бахмут і надалі у Ставці Верховного головнокомандуючого? Останнім часом поширювалася інформація, що начебто Головнокомандувач ЗСУ Валерій ЗАЛУЖНИЙ і американські партнери ставлять під сумніви доцільність подальшої оборони міста, бо стягування туди найкращих підрозділів заважає підготовці контрнаступу. Проте, така інформація була спростована: мовляв, у Залужного, Зеленського і командуючого Сухопутними військами України генерала Олександра СИРСЬКОГО та інших військових погляди на оборону Бахмута збігаються.
Тому Бахмут наразі залишається найгарячішою точкою на планеті, де щодня гинуть тисячі людей.

Військові загрози
Гра путіна в довгу – сценарій для України дійсно найгірший. Наші людські резерви, на відміну від росії, обмежені. Навіть якщо 500 днів підряд буде гинути і втрачати боєздатність одна тисяча російських військових, то це всього 500 тис. Якщо українських військових буде гинути 200 в день, то за 500 днів загине 100 тис. – неймовірна цифра для нас.
Виникає питання: де брати нових солдатів?
Звісно, зараз формується «Армія наступу». Штурмові бригади для проривів готуються і злагоджуються у Німеччині, США, Британії, Польщі та ще там, де ми не знаєм, і це добре.
Але, не знаючи навіть цифр, можна сказати, що цих сил замало. Воююча армія потребує постійного притоку нових людей. Але люди, які згодні йти на війну, в Україні, схоже, закінчуються. Не в першу чергу, між іншим, і через скорочення з 1.03.23 зарплатні військовим. Принаймні, таке враження складається після перегляду всіх цих історій, де співробітники військкоматів вручають повістки на вулицях, зупинках, в магазинах і навіть нічних клубах. Навіщо це робити, ганьбити Збройні сили і свій народ? Невже все так погано? Військові нарікають, що без повісток чоловіки не йдуть до військкомату, тому така практика – єдиний спосіб вирішити ситуацію.
Але чому не можна прийняти у ВР поправку до закону або випустити відповідний Указ президента, який би зобов’язав усіх чоловіків відвідати військкомат протягом трьох місяців і відновитися на обліку, наприклад? Ті, хто офіційно непридатний до військової служби (інваліди та інші категорії громадян) або звільнені законом (ті, кому за 60 років, утримують дітей-інвалідів, багатодітні батьки та інші) отримають відповідні підтвердження, всі інші – стануть на облік. Ті ж, хто не захотів відновитися на обліку, після оголошеного терміну вважатимуться офіційними ухилянтами і мусять спочатку заплатити штраф. Але наразі видається, що ніякої стратегії щодо мотивації людей вступати в ЗСУ та ведення цивілізованої мобілізації в Ставці немає.

Внутрішні загрози
Не меншою загрозою для країни є і діюча податкова політика. Упоротий соціаліст Гетьманцев диктує уряду свої правила, і ці правила зовсім не мотивують бізнес. Величезна кількість підприємців наразі відкрили свої філіали в Польщі, Чехії та інших країнах, де знайшли притулок українські біженці. Непатріотично? Але так працює український бізнес. В Європі – високі податки, але також – і прозорі зрозумілі правила роботи. Після «кошмариків» від української податкової, СБУ та прокуратури ведення бізнесу в Євросоюзі – просто приємна прогулянка, якщо ти сам не хочеш ловити, звісно, рибку в мутній водичці.
Але ще більше напружує бажання і намагання Офісу президента контролювати все і всіх. Спочатку зачистили інформаційне поле – прибрали три опозиційні канали, близькі до Порошенка, розпочали переслідування людей, які стоять за їхнім фінансуванням. Потім накидали в мережу «позитивних блогерів», які сповіщають народу про близьку перемогу та велич президента. Взяте під контроль НАБУ. Новий очільник – відкритий противник екс-президента Петра ПОРОШЕНКА і не менш відкритий прихильник голови ОП Андрія ЄРМАКА.
Яскравою ілюстрацією нездорового впливу ОП є свіжа історія з Шевченківською премією. Вперше за всю історію оголошення переможців і вручення нагород не відбулося на день народження Кобзаря. Голова комітету послався на те, що йому прийшла в голову думка запровадити ще одну номінацію «За вклад у перемогу», і він звернувся з цим до ОП, і там його підтримали… Культурний народ вибухнув протестами у соцмережах, у підсумку Юрій МАКАРОВ оголосив переможців (достойні люди, до речі. І круті митці) через кілька днів, але відповідного указу президента як не було, так і немає, бо офіційне вручення планується тепер 22 травня, у річницю перепоховання Тараса Шевченка у Каневі. Юрій Макаров у підсумку справедливо пішов у начебто добровільну відставку, але для багатьох вся ця історія пояснюється одним – в ОП були категорично проти вручення високої премії журналісту опозиційного каналу «Еспресо» Віталію ПОРТНИКОВУ.

Після двох-трьох місяців
Враховуючи написане вище і багато чого, з відсутності місця і точної інформації, не написане, ми мусимо задати собі одне важливе питання: якою буде Україна після перемоги? Чи не почуємо ми знову стару пісню, яку так люблять слухати наші пересічні виборці про «поганий Захід, який нас кинув, тому ми самі знаємо, що робити, у нас у самих є розвідка і шашлики»?
Від автора. Автор добре розуміє, що, на жаль, перемоги за два-три місяці не буде. Можливо, буде перемир’я перед новою битвою. Також автор розуміє, що критикувати зараз українську владу і президента Зеленського не є мудрою опцією. Бо він – опора та надія, і писати, що опора і надія щось робить не так – значить, викликати на себе гнів народу. Проте, інколи ми мусимо ставити незручні запитання. Бо відсутність відповідей на них часто є запорукою великих неприємностей, нехай і у далекому майбутньому.

Євген Положій, Панорама, №11-2023

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб пітримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.