Бувало в цьому місті і чорніше!

ПОНЕДІЛОК, 20 ТРАВНЯ. У порожній хаті приймаю вітання з днем народження. Вони надходять з трьох континентів, бо друзів порозтягло світом. Але ж через таку географію відчуваю себе дуже значною персоною – ач, де мене знають! Залишилось тільки подумки привітати все прогресивне людство з великим святом. Отак, бува, живеш-живеш, раптом – бабах! Вже 67, вже дід. Ну то нічого, з кожним може трапитись.

ВІВТОРОК, 21 ТРАВНЯ. Повідомлення про обстріли й руйнування сприймаю вже як інформаційний фон – дратує, але не вимкнеш. Більш чіпляє, коли на базарі якась бабуся розповідає тобі, як у селі не залишилось нічого, крім городу та погріба, а посадити ж треба і прополоти, оце доводиться туди їздити. Куди саме – не кажу, бо таких сіл і людей багато по Сумщині.

СЕРЕДА, 22 ТРАВНЯ. Зарікався влазити в дискусії з незнайомими людьми про політику або про війну, та ось не втримався. Якийсь добре накачаний пивом дядько намагався почути від мене політінформацію з питання: “От на якого… біса нам той Крим здався?”. Зробив три глибоких вдохи-видохи і відверто розповів про все, що думаю. Про те, що в Криму ніколи не був і немає там в мене нікого і нічого, але якщо Крим нам “не здався”, то ми здамось тим бандитам усі, з дітками, батьками, рухомим і нерухомим майном. Якось так. Хвалю себе лише за те, що розповів про це, не вдаючись до ненормативної лексики. Низка незрозумілих, але, безперечно, бруднуватих скандалів оптимізму не додають. Биті каріеєсом “Зуби дракона” у Білопіллі, ДП “Дороги Сумщини”, “Шляхрембуд” – це все справи, про які дізнаюся з новин. Але повідомлення виглядають незавершеними, бо не містять відповіді на питання, які природно виникають: “Ну то що тепер? Що зроблено для виправлення ситуації». Ну і звичайно таке: “Хто винен і що йому тепер за це буде?”. Здається, наші медіа не сповна “в темі”.А може, військова таємниця.

ЧЕТВЕР, 23 ТРАВНЯ. Всіх містян хвилює питання: “Чи полізуть вони на Суми?”. Гадаю, пояснення зайві, кожен зрозумів, про що йдеться. В народному середовищі з’явилась могутня купа стратегів та тактиків, які мають різні думки. Ці експерти дискутують у чергах, на лавках біля пам’ятника Т. Шевченку, в місцях вигулу тварин – будь-де, де тільки побачать одне одного. Кажуть, що Суми – це обласний центр, який розташований найближче до росіянського кордону. Щоправда, є ще Луганськ, але його сумна доля відома з 2014-го року, а в Суми кацапи як заглянули, так і чкурнули звідси. Чую ці розмови щодня, як тільки вилізу з хати кудись у людне місце. Голова обертом, їй бо! Дуже налякала молода картопля – 80 грн, це ж просто Фреді Крюгер якийсь! Така молода, а така безсовісна! Дочекаюсь старшенької.

П’ЯТНИЦЯ, 24 ТРАВНЯ. У такій самій малосімейці, як у мене – склад гуманітарки. Ні, то не якась волонтерська організація, то бабця потрошечку собі назбирала “на чорний день”. Чорне, бач, теж має різні відтінки.

СУБОТА, 25 ТРАВНЯ. Показував землякам-харків’янам, де в нас тут кращий пляж. “Міський”, чи по-народному “Студяга”, їм сподобався. Люди приїхали переховуватись тут. Із Сум тікають на захід. “Двіжуха”, як колись казали. У міському парку майже немає дітей, багато атракціонів не працюють, бо нема для кого. Дітлахів повивозили, бо безпека важливіша за розваги.

НЕДІЛЯ, 26 ТРАВНЯ. Відключення світла на тижні було тільки один чи два рази. Звичайно, слід бути готовим до всього найгіршого, тоді прожиті дні не здаються такими вже чорними. Бувало в цій країні і чорніше! І в нашому місті, зокрема.