Боєць Сумського артполку після шести операцій повертається до життя

Його поранили 22 серпня під Іловайськом. Як все трапилось, двадцятип’ятирічний Сашко ледь пам’ятає. Їхали з боєприпасами. У колоні. Почався обстріл. Ще встиг побачити, як перша машина різко смикнулась і стала. Вибухи коло борту. Важезні снаряди, якими була завантажена машина, посипались, мов олівці із коробки. Врятуватись не встиг. Від пекельного болю провалився у морок. Що було далі пам’ятає уривками… Розтрощені й вивернуті права нога і таз, розірвана печінка, відірвані пальці на руці, розсічене обличчя. Побратими, що рятували, запевняли: якби не бронежилет, який був на Сашкові, хлопець чи й вижив би. А так, молитвами янголів-охоронців…
У критичному стані ст. сержанта, що у Сумському ракетному артполку відповідав за розрахунки стрільб, доправили до Маріуполя. За годину, «вертушкою», до Дніпра, а за добу – до військового шпиталю у Львові. Від того часу мужній артилерист переніс 7 операцій! П’ять з них – на печінці, котру збирали «у сіточку» та «фарширували» дренажними трубками. «Спасибі австрійським хірургам, – почули кореспонденти «r» від батька, Івана Миколайовича ДАЦЕНКА. – Дуже вдало зробили операцію! (У наших все не виходило). Саша хоч трошки став їсти, а то дуже охляв». Три місяці хлопець лежав нерухомо: замурований у гіпс, на витяжці, зі спицями, що рівняли кістки. Кожен порух віддавав пекельним болем у защемлених нервах. І тільки 6-го грудня, після останньої операції, коли склали до купи розтрощені кістки тазу, вживили імпланти, зміг трохи посидіти на ліжку.
«За весь цей час, що Саша у госпіталі, із Сумського артполку, де син 7 років служив на контракті, жодна людина не прийшла, не подзвонила, не поцікавилась: а чи живий ваш син?! Невже так можна?» – З гіркотою в голосі коментує ситуацію Іван Миколайович. І тут же додає: «Якби не прості люди, то страшно й подумати, щоб було із сином… У нас із дружиною зарплати маленькі, працюємо операторами котелень. Тим часом, таке лікування коштує дорого. Спасибі волонтерам львівським і нашим, сумськім, за поміч та зібрані гроші! Спасибі дітям із шкіл №№ 1 та 27! Спасибі знайомим і незнайомим людям, сусідам із «воєнгородка», де ми живемо. Знаєте, аж сльози беруть: бабусі з пенсій «копієчки» несуть, перепитують про Сашине самопочуття, складають молитви за нього. Ми з дружиною дякуємо усім-усім людям, що підтримували, вселяли надію»…
Увесь час за важкопораненим чоловіком доглядає дружина Юля ДАЦЕНКО, у жовтні якраз був річний ювілей їх весіллю. «Сьогодні уперше виїхали із Сашею на прогулянку. Звісно, на візку. Але для нас – це подія! – Ділиться телефоном своїми родинними успіхами мужня Юля. – Попереду в нас тривала реабілітація. За ці три місяці, що Саша лежав непорушно, відбулась атрофія м’язів. Тепер – через біль – треба все поновлювати. Але ми зможемо! Після всього, що пережили… Лікарі, крім спеціальної фізкультури, радять заняття в басейні. Але це вже згодом, як нарешті овернемось до Сум».
9-го грудня Олександр Даценко святкує День народження. Рідні, аби зробити хлопцеві приємний сюрприз, вирушили на гостини до Львова.

Допомога пораненому:
Картка ПриватБанку: 4149 4978 0632 7203
Даценко Юлія Володимирівна (дружина)