Бонус: дізнатися першим

ПОНЕДІЛОК, 6 КВІТНЯ. Холодно. Вибухи. Чув, що у деяких будинках відключають воду. У мене наразі є, але руда. Вже не бажаю путіну швидше здохнути, лину у мріях далі: хочу побачити, як росія репне й втопиться у власному лайні. Це надихає починати будь-які повсякденні справи й жити далі.

ВІВТОРОК, 7 КВІТНЯ. Сенс вибухів так і не зрозумів, принаймні, повідомлень про атаки на місто немає. Вже непогано, зважаючи на обставини. Відновились перебої з енергопостачанням, але не суттєві, я б назвав їх “тренувальними”. Відключення пояснюють прохолодною погодою. Мабуть, росіянці таки добряче подзьобали нашу енергосистему, бо ніколи раніше температура повітря чи хмарність на енергопостачання не впливали. Знайшов півбатона, якому, за точними підрахунками, сьогодні виповнюється рівно тиждень. Не перетворивсь на сухар і немає навіть плісняви. Згадав, як одна сусідка казала, що “хліб тепер роблять з пластмаси”. Знайдений харчовий ресурс подрібнив і випробував на голубах. Нічого, як шкутильгали, так і шкутильгають. А літати вони давно покинули через отаких годувальників, як я.

СЕРЕДА, 8 КВІТНЯ. Заходив приятель. Відволікались обговорюванням військових вправ у Ормузькій протоці, чомусь згадували Орбана, словом, вдавали із себе досвідчених політологів та воєнних експертів. Від карти Сумщини перейшли до мапи Світу, що також присутня на стіні моєї кімнати. Аби тільки у вікно не дивитись! Лячно. Стріляють.

ЧЕТВЕР, 9 КВІТНЯ. В Ормузькій протоці, здається, “усьо”. В сенсі «всім – спасибі, всі вільні!”. Всі всіх перемогли. Рудий Донько поводиться тріумфатором, аятоли також переможно трясуть бородами. Скільки людей довелось витратити на цьому “мілітарному шоу” – байдуже. Рахують тільки гроші, які тепер належить якось “відбити”. Схоже, вхід-вихід у протоці відтепер зроблять платним. БлизькийСхід, він не такий вже й далекий, якщо там – щось, так ми на нашому базарі побачимо, що саме. Сьогоднішній четвер вважається особливо чистим. Мию-чищу усе, що тільки можна. Кажуть, перед Великоднем треба помити вікна – боюсь підступитись, бо рами ходять ходором, розберу – не зберу. Хай лишаються “тоновані”, та все, що відбувається назовні, набуває романтичної невизначеності.

П’ЯТНИЦЯ, 10 КВІТНЯ. Чую кулеметні черги і дзижчання БпЛА. Вибухи. Повідомлень про “прильоти” поки нема, та вони й не потрібні. Більш хвилює, що з людьми, чи багато постраждалих. Один земляк з Європи сказав цікаву думку: “Тобі добре, ти можеш контролювати, чи ціла твоя хата чи ні! А ми тут мов у лихоманці – читаємо новини та думаємо, як там наша сумська квартира, ще й будиночок у селі!”. Має рацію добродій, ящо до мене прилетить – дізнаюсь перший. А може й не встигну.

СУБОТА, 11 КВІТНЯ. Виявляється, атаки таки були. З наслідками. Але люди готуються до великого свята. Збираються у черги за пасками, яйцями і всілякими смаколиками, водночас обговорюючи, кого де поранило, де що загорілось – ситуація невимовного абсурду. Кажуть, путін погодився на якесь “перемир’я” аж на півтори доби. Тобто, пообіцяв не гатити по житлових будинках, не вбивати беззбройних людей. Як там буде на фронті – не знаю, не віриться, що припиниться війна. Тай взагалі не віриться у путінські слова. Сьогодні Сумщина потрапила до національних випусків новин через кількість постраждалих цивільних. Давно такого не було, нас “випереджали” то Одеса, то Нікополь чи Харків.

НЕДІЛЯ, 12 КВІТНЯ. Близько 12.30 – сирени. Ото тобі і все “перемир’я”. Десь підслухав віршик-коломийку: “Я не хочу тих пасОк, ковбаси і масла/ Лише б зірка на кремлі до вечора згасла!”. Гуляю майже безлюдним містом, а слова крутяться у голові. Буває ж таке, причепиться якась дурня!