Бентежні прикмети часу

ПОНЕДІЛОК, 9 ЖОВТНЯ. Холод. Зігріти душу виходжу на вулицю, навіть вигадую собі справи: цього-того купити, а як не купити, так хоч подивитись, скільки тепер коштує. До власної пенсії ставлюсь зверхньо і безвідповідально, інвестував солідну суму в бичків. Не тих, які племенні, а скромніших, у томаті. Ще й знайомого кота пригостив. Знаю, що можна було б картоплі на пів-зими, та коли ще та зима, а бенкету охота зараз! Зустрічаю перехожих у масках. Таких небагато, але трапляються регулярно. COVID, чи так, про всяк випадок?
ВІВТОРОК, 10 ЖОВТНЯ. Прикмети часу: табличка “Зачинено” на дверях магазину з переляку перевернута “догори дригом”. Значить, тривога. Якщо “Зачинено” висить нормально – магазин просто не працює у штатному режимі. Ліфт – не місце для роздумів про сенс життя. На питання якоїсь сусідки: “Вам куди?”, замість поверху сказав назву вулиці. Жіночка дорогою помітно нервувала і вискочила з ліфту, мов на маньяка натрапила. Хаос у голові, криза середньопенсійного віку – теж прикмети часу, тільки не загального, а мого особистого.
СЕРЕДА, 11 ЖОВТНЯ. Наразі Суми формально без голови, тобто без міського голови. Нічого, чимчикуємо далі торованим шляхом, а назустріч – ще новіше непорозуміння, пов’язане саме з дорогами. Керівник ТОВ отримав повідомлення про підозру у привласненні бюджетних коштів, які мали піти на ремонт доріг. Підозри – не вирок, але поряд з конкретикою війни і такою абстрактною категорією, як імідж міста – воно якось дисонансно.
ЧЕТВЕР, 12 ЖОВТНЯ. Ще про шляхи-дороги. З одним перехрестям на просп. Лушпи (Космонавтів) у мене пов’язано років 30 життя і купа вражень. Бувало, ледве розминався там із залізними монстрами на чотирьох колесах, та ще й матюків заробляв. Зайвою і недоречною істотою почувався я на цьому переході без світлофору. А сьогодні на власні очі бачив, як тітка розсипала щось із пакета просто на “зебрі”, зігнулась, збирає – машини стоять в два ряди і жодна не бібікне! Ні, щось людське в тих автівках таки сидить.
П’ЯТНИЦЯ, 13 ЖОВТНЯ. Добрий день для всілякого зла і нечистої сили. Клацаю світло у ванній – вибухає лампочка. Вкручую нову – б’є током. Закриваю кран – тече. Дивлюсь у дзеркало – там якась потвора. Вірна прикмета, що незабаром буде краще, бо все погане вже набридло. Не в такий би день казати, але Суми отримали таки голову. Тимчасово. Тобто, терміново обрали секретаря міськради.
СУБОТА, 14 ЖОВТНЯ.Поруч зі мною, просто під дверима, йде боротьба за зразкову культуру побуту.Хтось повиставляв “на калідор” уламки меблів і ще якийсь габаритний мотлох. Зібралися небайдужі і свідомі сусіди, заходились шукати автора “інсталяції”. З прийнятних слів чую тільки “Це не моє!”, повторюване різними голосами. Передбачаю, що у диспуті істина не народиться, а боротьба ось-ось перетвориться на бійку. Принишк, зберігаю боягузливий нейтралітет, бо у боротьбі за культуру побуту втрати неминучі.
НЕДІЛЯ, 15 ЖОВТНЯ. На додачу до обстрілів ще накрило дощами. І те, і те триватиме довго, довести це не можу, але інтуіцію не обдуриш. Відвідування дачі відтерміновуються до наступної весни. Створив город на письмовому столі – у лоточках та горщиках посадив перець. Це я, ліниве і інфантильне дитя асфальту! Ще пару років війни, і у людей на утеплених балконах кувікатимуть поросята. Друзі з-за кордону розпитують про погоду, ціни, транспорт, електрику та тепло. Їм у Європі бракує драйву. Сфотографував вітрину сусіднього магазину з наліпкою “СУМИ ВИСТОЯТЬ”, і розсилаю замість розгорнутих відповідей, аби тільки відчепились.