Андрій Букін: «Сумчанам треба знати одно – наші хлопці б’ються, як леви на передовій» (фото)

Волонтеры из Сум не забывают о земляках, несущих службу в зоне АТО. О последнем визите на своей странице в фейсбуке рассказал волонтер Андрей Букин.

Цей тиждень був вкрай важким для України та для мене особисто. За декілька днів ми втратили близького друга Андрія Реуту, потім талановитого музиканта на творчості якого я виріс – Андрій Кузьменко (Скрябін) та борця за Волю та незалежність України, чеченського героя – Іса Мунаєва.
Нехай всі загиблі спочивають спокійно, вони на завжди лишаться у нашій пам’яті та розповідях наступному поколінню про їх життєвий шлях. Істина безсмертя у пам’яті наступних поколінь, якщо воно пам’ятає своїх героїв.
***
Ніч перед дорогою була зовсім безсонною. Ніяк не міг себе укласти, постійно виходив на кухню і поки горіла сигарета, я спостерігав як лопатий сніг спускався з неба і засипав вулиці. Вийшовши на вулицю, здавалося що природа сховала всі недоліки людей. Рівненька дорога, розбита дитяча площадка, була наче новою під величезною кількістю снігу. Я йшов до машини по нетронутому снігу і нога провалювалась більше ніж по щиколотку.
Слід подякувати обласному шляхрембуду за прибрані траси. Ми їхали дуже рано і вже з ранку дороги були посипані і прибрані від снігу.
У Харківській області були моменти коли здавалося, що ти не їдеш по трасі, а пливеш по воді. Хоча насправді воно так і було. Бортовий комп’ютер показував +1, а з неба сипав сніг. І тільки він доторкався до траси в момент перетворювався на воду, яка нікуди не дівалася, а просто лежала на проїжджій частині величезним нашаруванням. Тому на швидкості здавалося що ми просто пливемо по воді.
Під ранок були поблизу Луганської області. Там треба п’ять кілометрів проїхати через природний заказник. Це п’ять кілометрів казкової природи. Не дивлячись на те, що ще не було сьомої, і на вулиці ще було сіро, природа вражала своєю красою. Якщо мене хтось попитає про казковий ліс – то я відповім що я його бачив. Це величезні хвойні дерева, на яких лежав сніг, ні величезна кількість снігу. Листвяні дерева, завдяки снігу, були чітко промальовані – кожна гілочка, кожен нахил. І величезна кількість снігу, яка безпечно лежить недоторкана ніякими машинами чи кривими руками людини. Це настільки вражає, якщо відкинути той факт що за якихось п’ятдесят-сто кілометрів йде війна, можна сміливо називати ці пейзажі казковим дивом .
Тільки перетнувши кордон з Луганською область, починає змінюватися клімат. Стовпчик бортовика підскочив на два градуси. Дорога зразу стала сухою, а сніг лежить тільки на полях.
Блок пост перед Сватова. Там стояв хлопець з Бурині, він ДПСнік. Ми часто його бачили і постійно намагалися чимось «підігріти», а цього разу зібрали передачку з усякими «поправками», ну для того щоб йому там легше було переносити всі «тягості» служби. Приїхали. Хлопці на блок посту кажуть: – Його перевели в інше місце [це 20 км. не по дорозі]. Там хвилин п’ять тому поїхали міліціонери, доженіть їх, так і передасте.
Їдемо по трасі, Сергій мене питає: – А як їх зупиняти? Та не парься, головне наздогнати Смайлик «smile» відповідаю йому. І ось ситуація, бачимо автомобіль ДАІ, він їде за автобусом. Я починаю йому сигналити, моргати дальнім світлом, аварійкою, показувати поворотніком на узбіччя. Натомість вони включають сирену і починають обходити автобус, який їх не хоче пропускати. Трохи згодом ми чуємо: «Водій автобуса …. прийміть вправо…». Ми продовжуємо погоню за автомобілем, нам же треба передачку віддати Смайлик «smile». Сергій з посмішкою: «Не прижимайся, бо зараз буде тра-та-та». Наше авто йде вслід за ДАІшною з включеною аварійкою, минаючи автобус. По завершенню маневру, стає ясно, що міліцейська машина «проривалась» до своїх, попереду ще два автомобіля ДАІ. Проїхавши не більше кілометра на солідній швидкості, вони вирішили, що зможуть справитись з білим бусом і почали паркуватися. Зупинившись з однієї машини повискакувало чотири величезних мента в усьому обмундируванні і наготові давати відсіч переслідуючим. Я вийшов з авто з піднятими руками, тому як все говорило про те що вони не зовсім були раді бачити сумських волонтерів і аварійна зупинка по серед поля, їм не додавала настрою, як нам. Я обережно підійшов, сказав що я волонтер і треба передати їм передачу. Побіг до нашого автомобіля, витягнув пакунок і коли повертався, мене вже зустрічав «старший» цього каравани. Я віддав майору передачу, повідомивши хто ми такі і кому стіл її передати. І за п’ять хвилин їхали у зворотному напрямку, весело гомонівши про те, як по полям ганялися за міліонерами.
Під Новоайдаром нас зустріла весна. Реальна температура +5, снігу ніде не має, такє враження що ось-ось буде зелене листя. Там заїхали до земляка на рембазу. Відвантажили теплі речі та медицину. Дізналися останні новини з Щастя. Там же прийняли рішення на основі нічних новин їхати в Щастя. Хлопці розповіли, що вони відважно борються, не дивлячись на сильні атаки ворога та величезну кількість простудних захворювань.
Як завжди пуста траса але з величеним нюансом – дорога перетворилась у суцільну вибоїну. Дорога до Щастя, терниста і ні фіга не рівна Смайлик «frown»
На першому, колись величезному блокпосту, як вони кажуть «Кемпінг» все усіяно осколками від мін. Для порівняння, пам’ятаєте своє житло після того як до вас прийшли засівальники? Ось так виглядає цих п’ятсот на п’ятсот метрів квадрат. Уламків від мін просто як зерна. Проїхавши до блок посту ми розрізали шину один з таких уламків. Зупинившись біля хлопців, думаємо зараз перебортуємо і рушимо далі. Але до нас вискочив хлопець з величезно-наляканими очима з криком: «- Хлопці швидше, швидше! Нас криють! Щойно сюди прилетіло! – Тікайте до заправки!» ми не стали чекати, щоб нам таким позасівали у бусі і натисли на газ. Спустившись з мосту заїхали на заправку, але колесо врятувати вже не було змоги. На заправці нам порадили проїхати сто метрів далі там може працює СТО. Ми так і зробили, але воно не працювало. Прийшлося самим міняти колесо. Навколо жахливі пейзажі. Розбиті будови, знищені МАФи, багато вікон забито фанерою. А у нас не має воротка, щоб позривати затягнуті пістолетом болти на колесі. Вдалині, що гупнуло, це був залп міномету. Болти самі відкрутилися, а білий бус сам піднявся для того щоб ми поміняли йому колесо. Так швидко, я колесо ще не міняв:)
Наступна точка була за Щастям. Дзвонимо хлопцям. Він каже: – ми не вийдемо вас зустрічати, можуть працювати снайпери, ви без зупинок до нас і зразу між бліндажі. Тут нормально, ну ви самі знаєте…
Між бліндажами нас чекали знайомі обличчя. Ми передали допомогу і погомоніли про всяку всячину. Нажаль нічого не буду описувати і розповідати, щоб нічого зайвого не видати. Напишу про те, що все усіяно уламками мін, багато арт снарядів стирчать просто з землі, навколо одні воронки. Сумчанам треба знати одно – наші хлопці молодці, вони б’ються, як леви на самісінькій передовій. Потреби ми їхні закриваємо за допомогою небайдужих сумчан.
В цю подорож не додзвонилися до наших саушек, тому їхнє майно повернулося додому. По дорозі привітали ще одного сумчанина з днем народження, він виїхав на блок пост зустрічати нас, бо по полю наша техніка не їде ))
Дорога додому була спокійною.