Лицарі Золотого Унітазу або робити зло – боятись добра

Вчора ввечері, 03.02.2014, на просторах соціальної мережі “Facebook” з’явився заклик до громадян міста Суми завітати до очільника сумської міліції Володимира Рапути та привітати його добими словами із черговою зіркою, котру він дістав з неба собі на погони. Це повідомлення розмістила на своїй сторінці Юлія Левченко (в.о. голови Сумської міської оганізації ВО “Свобода”).

Не знаю, чи то сумчанам ходити набридло, чи то злякались розділити долю в’язнів-активістів, чи ж просто не мали бажання спілкуватись з працівником МВС. Але реальна кількість людей на мітингу не виправдала жодних, навіть найпессимістичниших сподіваннь. На заклик Юлії відгукнулося усього лиш близько 120 осіб.

Але то ще були далеко не всі приємнощі на цей вечір протесту. Посилаючись на службову таємницю, жодна державна структура, до якої направлялись відповідні звернення, адресу пана Рапути організаторам не надала. Саме тому, вже з імпровізованої сцени сумського Євромайдану було висловлено пропозицію завітати до Ковпаківського районного відділку міліції, що на Першотравневій, 21.

Проте перед тим, як ухвалити це рішення всією присутньою громадою, слово взяв голова фракції ВО “Батьківщина” в міський раді Олександр Лисенко. Як і завше, політикан проявив себе як чудовий оратор, Трохи не година знадобилась на те, щоб депутат пояснив свою позицію щодо подій 27 січня, щодо перспектив утворення Народної Ради та прав мітингарів. Ну, і про тяжку долю ледве не політичного в’язня. Проте на питання, що найбільше цікавлять людей і по сьогодні, відповідей так і не було почуто. А саме, це питання на кшалт “Про що саме домовлялись із міліціянтами?”, “Чому політики полишили людей в будівлі напризволяще, знаючи про можливість штурму?” і “Де був сам Лисенко?”. Мабуть, це теж певна “службова таємниця”. Зі слів пана Лисенка, він бачив, що вдень 27 січня народ був готовий до радикальних дій, але намагався завадити розгортанню силового протистояння. Де ж ви, вельмишановний, на 13 годин раніше були?

Повертаючись до теми : незважаючи на невелику кількість людей, один на сотню провокатор таки знайшовся. Він представився уродженцем міста Бєлгород і висловив своє негативне ставлення до ультраправих “бандерівців”. (Примітка – особисто я до ультраправих не належав ніколи, але якщо нічого не зміниться – то все ще попереду.) Реакція протестуючого люду була, звісно ж, різко негативною. Але врегулювати конфлікт і запобігти бійці допомогли, як би ви думали, хто? Співробітники міліції. Нібито, крові не хотіли. Справді не хотіли, чи наказу не було – риторичне питання. До речі, в жодному разі не звинувачую в подіях “Варфоломеєвської ночі” в Сумах абсолютно кожного співробітника МВС, що брав участь у розгоні. Більшість, але не кожного. Питання ще в тому, що наказ про розгон теж можна було по-різному віддати. Але далі про події.

Після чергової палкої і тривалої промови Олександа Лисенка ініціативу перехопила в свої руки Юлія. Рішення більшості присутніх на Майдані було одностайним : треба йти на “Первомайку”. Вишикувавшись в колону, обурені громадяни вирушили в путь. Але під парканом райвідділку на протестувальників чекала чергова невдача. Натовп людей під будівлею був, як і завше, просто проігнорований силовиками. Дружньої розмови зі співробітниками МВС, котрі супроводжували колону, також не вийшло. На моє питання, як вони особисто оцінюють дії колег в ніч на 27 січня, відповідь була чіткою, конкретною і одностайною – “Жодних коментарів” або ж “Я не вповноважений про це говоити”. Не вповноважений висловлювати власну думку? Цікаво.

Не отримавши зворотнього зв’язку від стражів правопорядку (або ж унітазу), мітингувальники розійшлись по домівках. Але сьогоднішній вечір на Майдані не пройшов дарма. Люди побачили дві речі:
1) Боятись вже нічого;
2) Сумські опозиціонери не спроможні приймати відповідальні рішення.
Далі буде. Революція триває.