Значить, у сусідів усе добре

Перше, на що звернула увагу в дворі будинку, де винаймаємо квартиру – коти. Скільки їх, ще досі не вирахувала, але точно десь біля десятка. Зранку вони ніжаться на сонці або граються на клумбі, а ввечері чекають, доки люди почнуть повертатися з роботи, чи де вони там були, і принесуть їм щось смачненьке. Безхатьки чи ні – сказати не можу, але годують і бавлять їх всі.

Тварини лагідні і привітні, але доволі обережні – вперше, коли намагаєшся погладити – тікають за найближче дерево чи за ріг і спостерігають. Вже через тиждень проводжають тебе зранку і зустрічають ввечері… Люди, котрі живуть в під’їзді, жителі сусідніх будинків потроху підгодовують. Є й такі, хто харчі приносить систематично, знають вже навіть, що кому з вухастиків подобається. Жодного нарікання від жителів під’їзду, що знаходиться найближче до котячого «дому» не чула.

І тут згадується історія річної давності. Не стара ще жінка скаржилася на бабусю зі свого ж під’їзду, мовляв та в дворі влаштувала котячий притулок, ті всім заважають, до того ж тварини хворі і невідомо чим загрожують людям. Бабуся ж, в свою чергу всі звинувачення відкидала, казала, що за котами доглядає і прибирає, носить їх до ветеринара. На підтвердження показувала документи… Згодом виявилося, що між сусідами давно існує давня образа, мабуть, дуже серйозна, бо ні одна, ні інша сторона розповідати про неї не поспішали. Ось так і з’явилася абстрагована історія з котами.

Повертаючись кожного вечора додому, бачу, як люди відпочивають і спілкуються на лавочках біля під’їзду, а поряд граються або сидять і слухають ті розмови коти. Ситі і задоволені. З блискучою шерсткою і на диво великими очима (мабуть, генетичні відголоски якогось породистого предка). І я зітхаю з полегшенням: значить у сусідів все добре.