80 років від дня народження сумського тренера Миколи Абрамова

Майже 40 років він присвятив підготовці майбутніх футболістів. Днями минуло 80 років від дня народження відомого сумського тренера, багаторічного голови Федерації футболу Сум Миколи Павловича АБРАМОВА. На жаль, підступна хвороба на 75-му році обірвала життя цієї прекрасної Людини. В пам’ять про Миколу АБРАМОВА у переддень його народження серед ветеранів уже кілька років проходить розіграш Кубка його імені, в якому грають і його вихованці. Цьогоріч ним заволодів «Хлібодар».

Наш Павлович і уроки від нього
Він один з небагатьох дитячих тренерів, хто вкладав всю душу у вихованців, не рахуючись з часом, «возився» з ними, шукав місця для нормальних тренувань, аби юнаки були завжди в ігровому тонусі, влаштовував товариські зустрічі. Ми добре пам’ятаємо, на якому «огороді» доводилося тоді тренуватися юним футболістам СДЮШОР «Зміна». А тренери працювали і готували хороших футболістів. Уроки Павловича, як по-батьківськи називали його учні, часто згадують його вихованці, продовжуючи справу свого наставника, інші – продовжують грати для свого задоволення. Коли Миколу Павловича через вік змусили піти зі «Зміни», його запросили в ДЮСШ Сумського району. Окрім тренувань, він, не рахуючись з часом, їздив у села в пошуках здібних юнаків, влаштовував змагання між шкільними командами, встигав пограти за команду ветеранів. Він до останнього жив футболом.

Вихованці Миколи АБРАМОВА про свого тренера
Сергій БАРАННИК – тренер команди «Серж»: «Тренер, який дав путівку у футбол і виховав дуже багато молодих людей. Всі ми йому вдячні за уроки футболу і життя. Він завжди гордився своїми вихованцями, не дивлячись, на якому рівні і в яких командах вони грали.
Мені приємно, що у Миколи Павловича займався і мій син Дмитро. Наразі він є гравцем і капітаном команди «Авалон» з Броварів, яка виступає у футзальній Екстра-лізі України. Ми часто згадуємо Миколу Павловича, від якого отримали уроки футболу і життя».

Геннадій КІРЮШКО – гравець команди ветеранів: «Вдячний Миколі Павловичу, що я й до цього часу граю у футбол, граю з молодшими партнерами. Як говорив наш тренер, коли у тебе є бажання, то це крок до того, що ти зможеш чогось досягти у футболі. Була у нас хороша традиція. На день народження Павловича на «Авангарді» в «коробці» влаштовувати «двосторонню» гру, а потім на урочистій частині в ресторані вручали імениннику пам’ятну футболку з відповідним номером, подарунки. Але головне – щира вдячність учнів, які стали не тільки футболістами, а й директорами, бізнесменами, викладачами, тренерами».

Ігор КРАВЧЕНКО – заслужений тренер України, старший викладач СДПУ: «Тренер завжди наголошував, що, у першу чергу, ми повинні стати людьми, а футбол від нас нікуди не подінеться. Ми зможемо грати і в 30, і в 50, і в 60 – було б лише бажання. І Микола Павлович подавав нам особистий приклад, виходячи на майданчик у 70 років. Він завжди підкреслював – у першу чергу ви повинні стати людьми».

Дмитро РУДНЯК – екскапітан «Металіста»: «Микола Павлович умів працювати. Він завжди був на своєму місці. Був вдумливим і неординарним тренером. Я вдячний йому за те, що навчив мене грати у футбол, що так вдало склалася моя футбольна доля, а також, що його школу пройшов і мій син».

Тренер-рекордсмен
Микола Павлович – корінний сумчанин. Будучи школярем, шукав себе у фехтуванні, боксі, баскетболі, легкій атлетиці, як згодом говорив: «Навіть побігав у Володимира ГОЛУБНИЧОГО». А знайшов себе у футболі, коли друг привів його до футбольної школи, яка тоді працювала при команді майстрів «Спартак». Визначився відразу: на все життя – футбол і тільки футбол. Тренувався у Сергія ОРЛОВА.
Був у нього шанс заграти у команді майстрів, але батьки переконали сина, і він віддав перевагу навчанню у військовому інститутуті, але диплома так і не отримав. Достроково завершив навчання. Юнаку не подобалося, що змушували бігати в чоботях, мало часу відводилося на практичні заняття. Диплом отримав у Харківському педінституті. Про улюблену гру не забував. Виступав за «Чайку» із Зеленогорська, потім став працювати вчителем фізкультури у 9-й школі, потім рік – тренером у команді майстрів «Фрунзенець», а знайшов себе, коли став дитячим тренером в СДЮШОР «Зміна». Роботі з дітьми присвятив більше 30 років. Згодом у спортшколі продовжував грати за аматорські колективи Сум – «Фрунзенець», «Харчовик» і «Будівельник», «Колос» із Северинівки. А знайшов себе, коли став дитячим тренером у СДЮШОР «Зміна», якій присвятив більше 30 років, і ДЮСШ Сумського району. Як розповідали його колеги, Павлович умів і любив, як кажуть, «возитися» з дітьми, і вони тягнулися до нього, як до рідного батька. Головне, щоб вони любили футбол – таке було його тренерське правило.

Миколі Павловичу належить унікальне досягнення, яке не зміг повторити жоден із дитячих тренерів. Із 30 його учнів випуску восьмеро заграли у командах майстрів. Тоді робота тренера оцінювалася позитивно, коли не менше двох випускників грають у командах майстрів. Тренер у чотири рази перевиконав річне зобов’язання, як того вимагали умови роботи. Їхні прізвища й досі на вустах вболівальників – Віктор ПОПОВИЧ, Василь САРАЄВ, Сергій ОСАДЧИЙ, Дмитро РУДНЯК, Віктор ІВАНЕНКО, Ігор КРАВЧЕНКО, Сергій ЛУШПА та інші. Грали вони у командах різних ліг кількох країн. Його вихованці склали основу збірної області, яка виграла срібні медалі останньої Спартакіади УРСР-1990, що проходила у Донецьку. Чемпіонським титулом поступилися у фіналі господарям – збірній Донецької області, складеної із дублерів «Шахтаря», з рахунком 2:4. То була єдина поразка сумчан. А до цього – три перемоги по 2:0 над футболістами Харківської, Херсонської і Житомирської областей і нічия 2:2 з чернігівцями.

Микола Павлович завжди говорив, що з дітьми треба поводитися поважно, спокійно, навіть м’яко. Ніякого крику, ніякого накачування. В останні роки діти стали слабшими, хворобливими, тому часто травмуються. Ми повинні спочатку дітей нагодувати, створити належні умови для тренувань, а вже потім вимагати від них результатів.

Була у Миколи Павловича своя методика тренувань. Початківці, а це учні початкових класів, тренуються тричі на тиждень, а старшокласники – 6 разів. Він зажди гордився своїми учнями.

Піонер жіночого футболу
Саме він став піонером розвитку в області жіночого футболу. Перші кроки було зроблено 30 років тому. З ініціативи Миколи Павловича, який очолював міську федерацію футболу, у лютому було створено жіночу команду з міні-футболу. Дівчата вдалися до сміливого кроку – відразу стартували у вищій лізі чемпіонату України. Дебют виявися глевким. У 5 зустрічах зіграли на «0», програвши із загальним рахунком 0:100. До Києва виїхали неповним складом і за свій кошт. Спеціалісти привітали сумчанок з дебютом.

Міні-футбол так захопив дівчат, що вони, не зважаючи на поразки, продовжували грати, набувати досвіду і майстерності у матчах з досвідченими суперницями. У Полтаві, куди виїжджали за свої кошти на розіграш Кубка України, вже не були, як кажуть, хлопчиками для биття. Відкрили лік забитим м’ячам, поступившись київському «Уніспорту» і «Біличанці» з Київщини – 1:36. А ось дебют дівчатам 1982-83 р.н. у ЧУ вдався. Серед восьми команд сумчанки показали третій результат.

В активі були вікторії над київською «Надією», дівчатами Ірпінської СШ №18, командою «Черкащина» тощо. Микола АБРАМОВ був задоволений дівчатами. «Перші кроки дівчата роблять впевнено, – сказав він. – Тож вірю, що будуть нові перемоги». Хто з дівчат тоді грав у цих командах? Студентка Наталія ШТАФИНСЬКА, офіціантка Юлія ЩУРОВА, вчителька Марія ЩУРОВА, учениці Катерина ТОПЧІЄНКО, Ганна БАБИЧ, а також Ірина КОНОНЕНКО, Анжела ТИХОНОВА, Марина ВИНОГРАДОВА, яка стала кращим бомбардиром та інші. Тоді тренери молодіжної збірної України взяли Марину та Ірину на олівець, але на товариські матчі з Іспанією та Голандією дівчат не запросили.

Приклад Микола Абрамова дав поштовх розвитку міні-футболу/футзалу в області. З’явилися команди у Краснопіллі, Конотопі, Ромнах. Особливо відзначилися дівчата «Зорі» з Хотіні Сумського району, яких тренував Олександр ЧЕМЕЛЮХ. Вона успішно виступала на всеукраїнських змаганнях, здобувши чимало нагород.

Свого часу Надія КОНСТАНТИНОВА грала у вищій лізі Норвегії, працювала тренером. Її сестра ковзанярка Світлана була учасницею Олімпіади 1998 року у складі збірної України.

Бронза «Спартака»
На початку 90-х років у Сумах народилася жіноча футбольна команда «Спартак», одним з ініціаторів створення якої був Микола Абрамов. У вищій лізі чемпіонату України сумчанки виступали три сезони поспіль. Дебют дівчатам вдався, вони посіли четверте місце, а в 2004 році піднесли сюрприз суперницям, вигравши бронзові медалі, пропустивши вперед чернігівську «Легенду» і харківський «Арсенал». За три роки «спартаківки» провели 42 матчі. Заробили 22 перемоги, 4 зустрічі завершили внічию і в 16 зазнали невдач за різниці м’ячів 59 -80.

У команді грали: ворота захищала Ірина Підкуйко, у захисті і півзахисті грали Інна Томилко, Тетяна Чуланова, Катерина Самсон, Олена Денисенко, Юлія Карпенкова, Вікторія Радзієвська, у нападі – Яна Рижова, Олена Алієва, Інна Чистякова та інші.

Приємно, що в тій команді розпочинала свій шлях у великий футбол Катерина Самсон. Спочатку грала в полі. У першій кубковій зустрічі із маріупольським «Азовцем» (12:0) вона забила чотири голи. З часом почала грати у воротах. І забила кілька м’ячів. Наразі вона одна з найтитулованіших футболісток України. У неї 7 титулів чемпіонки і 6 – володарки Кубка України. Більше 20 років грає на професіональному рівні. Наразі гравчиня жіночої збірної України і одеського «Сістерса». Катерина вдячна Миколі Павловичу, який вчасно захопив її футболом, підтримував і допоміг стати на ноги.

Причетний він до сходження на футбольні вершини і охтирчанки Яни КАЛІНІНОЇ, яка разом з Катериною грає у «Сістерсі» і збірній України. Коли Микола Павлович дізнався, що вона захоплюється футболом, запросив її до дівочої команди області на участь у змаганнях. Її побачили тренери харківського «Житлобуду-1». Тут відбулося її становлення. Яна має купу нагород (12), вона перша футболістка, яка забила у ЧУ 200 м’ячів, а в зустрічі з київським «Атексом» (23:0) встановила світовий рекорд, змусивши суперниць 14 (!) разів розпочинати з центра поля.

Грай за «Серж»
Упродовж 11 років Микола Павлович тренував «Серж». Після чемпіонату області 2013 року, в якому команда посіла останнє, 10 місце, він говорив: «Не дивлячись на останнє місце в турнірній таблиці, ми не опускаємо руки. Результат виступу на нас не тисне, бо, в першу чергу, ми граємо для себе. Ми любительська команда , в якій зібралися ентузіасти різного віку. Є гравці 1975 року народження, є і 1993. «Серж» грає за свої гроші, все оплачуємо зі своєї кишеня. А це – оренда поля (200 грн у 2013 році), суддівство, лікар, турнірний внесок тощо. Претензій до гравців у мене немає – всі боролися до кінця, не дивлячись на нульовий підсумковий результат. Наш нападник підписав професійний контракт із ФК «Суми». Це говорить про те, що при бажанні у кожного гравця є можливість для зростання. У команді грали Денис Замула, Анатолій Радченко, Дмитро Баранник, Дмитро Скотников, Леонід Сень та інші ентузіасти. Я часто говорю гравцям: «Не запрошують тебе в «Барселону» чи «Мілан» – грай за «Серж», і доведи, що ти вартий уваги. Шанси виявити себе є у кожного. Навіть в чемпіонаті області. У нас були непогані ігри, приміром, з «Локомотивом» (2:3), «Шахтарем» (1:4), коли рахунок тримався «сухим» до 32 хвилини».
Тоді «СЕРЖівці» зазнали невдач в усіх 18 матчах за різниці м’ячів 11-123. 16 зустрічей завершили з великими поразками – від 1:4 – до 1:13.

Мрія Павловича
Упродовж не одного десятиліття Микола Павлович виступав за команду ветеранів. У 65 років був одним з найкращх на розіграші Кубка президента ФК «Сокіл» з футболу, а у 70 років виходив на майданчик у чемпіонаті у Сум зфутзалу.

На запитання – як довго будете працювати і грати, не задумуючись відповів: «До упору, доки не побачу наш футбол у вищій ліз. Дуже хотілося, щоб основу тієї команди складали вихованці наших спортшкіл”.