Між нормою і реальністю

ПОНЕДІЛОК, 26 ЖОВТНЯ. “Енергетичне перемир’я” – анекдот. Не дуже вдалий, але придатний для використання у високих політичних сферах. По енергетиці Сумщини гатять, ще й як. Балакав із сільськими знайомими, говорять, що без генераторів життя неможливе, але ж паливо дорожчає. Хотів підбадьорити, нагадав про американські “дизельні проблеми” ім. Трампа – посміхаються, але сумно: “Важко їм там, але при каганцях не сидять!”.

ВІВТОРОК, 27 ЖОВТНЯ. Вирубили світло близько 14.00. І не можна нарікати, що без попередження, про перебої з електрикою у різних місцях писали й казали, але без чітких графіків і черг. Ну ось дочекався своєї черги. Як на заказ, здохли батарейки у ліхтарику. Таке завжди буває цілком очікувано, і водночас раптово, наче сніг взимку. Думав швиденько замінити та й повернутись вже із світлом, та не судилось. У найближчому магазині потрібних немає, у наступному – тільки такі ото дешевенькі, що швидко сідають, а я ж хочу “довгограючі”. Вилазка перетворилась у похід по магазинах і не лише спеціалізованих, господарчих, пройшовсь по супермаркетах. Мимохідь помітив, що населення серйозно готується до зими. У кошиках продукти, які довго зберігаються – крупи, консерви тощо. І кількість харчів в кожному кошику свідчить про передбачення т. з. “чорного дня”, який люди налаштовані пережити й дочекатись веселіших кольорів. Мого бюджету вистачає тільки на батарейки. Одна – у ліхтарик негайно, та ще дві – для днів ще чорніших. Світло, до речі, увімкнули за три години, але це було корисне тренування.

СЕРЕДА, 28 ЖОВТНЯ. Настрій о шостій ранку: “Облиште мене, нічого не хочу!”. По-простому – осіння депресія. Чомусь почав мерзнути з випередженням графіку. За бортом ті самі + 15, а я відчуваю потребу дістати “напівзимову” куртку на штучному хутрі та прогуляти одежинку, спершу – у хаті. У ній же й пішов бродити вулицями, бо рух=життя. Морально готуюсь до сезонних змін. У сквері “Дружба” там, де колись були лавочки, лишились тільки бетонні опори. Дерев’яні бруски відсутні. Дискутував з на вигляд обізнаним дядьком. Він каже: “Покрали!” (тільки іншими словами), а я – позитивніше: “Евакуювали!” – кажу.

ЧЕТВЕР, 29 ЖОВТНЯ. Завітав друг з Києва. Він там тимчасово опинився заради “шабашки”, житло мав неподалік того самого мосту, який на вантах-розтяжках. Південний, здається. Дуже художньо, барвисто розповідав, як підскакував разом із топчаном, на якому майже вже засинав. Вдвох дивувались, що під ракетами люди не припиняють робити косметичні ремонти у своїх будинках, дбають про створення затишних інтер’єрів, підбирають кольори шпалер. «Оце поспішаю клеїти покриття на відкосах і підвіконнях, прохожу біля мосту й бачу дірку. Ну таку, як уся твоя хата, де оце сидимо, не меншу! А той хазяїн переживає, щоб усе зробили чистенько, красиво». «Дух нації, – відповідаю пафосними словами. – Активний і динамічний оптимізм!». «Авжеж», – каже приятель, – до прямого влучання!». Домовились хоч трошки не балакати про погане, а тут новини: в Дніпрі росіянці вдарили дроном по скупченню беззбройних людей на залізничній платформі. Тут усе робилось свідомо, ніяких випадкових помилок. Сидимо, мовчимо, бо усі слова давно сказані й нічого вже не вдієш. А у Сумах сьогодні незвично тихо. Це нервує, бентежить.

П’ЯТНИЦЯ, 30 ЖОВТНЯ. День приємний. Тепло і, що важливо, тихо. Саме у Сумах, про те, що відбувається за кілька км прочитаю увечері у випусках новин. Можна пройтись вулицями без певної цілі, чи з неусвідомленим бажанням побачити своє місто таким, яким воно є без огляду на тривоги, “прильоти”, “велике переселення'”. Є пам’ятки, які відзначені пояснювальними табличкам від місцевих краєзнавців – дуже поважна річ. Але знаю, що у більшості моїх земляків тут є щось особливо симпатичне: улюблене дерево, найрідніші 20 метрів якоїсь вулиці, якась особлива лавочка у сквері, чи найкращий зразок графіті. З мого такого “особистого” багато що збереглося. То чому й не пожити нормальним життям, поки знов не почалося “реальне”?!

СУБОТА, 31 ЖОВТНЯ. Життя в місті стабілізується. Повернулись росіянські дрони, влучили по будівлях і по автівках. Минулося без загиблих.

НЕДІЛЯ, 1 ЛИСТОПАДА. Найпозитивніші підсумки тижня – вдалося евакуювати мешканців Олешків, у що не вірилось, аж поки не побачив документальні кадри. Знов почали горіти російські НПЗ. Нічого кращого не пригадаю, але, напевно, далі буде. У прогнозах намагаюсь бути обережним, та передчуття – то інша річ.