Ветеран і волонтер з Сум відкрив бізнес та веде моніторинговий канал

Ветеран ЗСУ та волонтер Руслан з позивним «Єгер» нещодавно завдяки грантовій державній програмі відкрив бізнес, який має назву RDS-prostir, та обєднує в собі кав’ярню та площі для проведення тренінгів і відновлення.

Моніторинговий телеграм-канал RDS-prostir або просто RDS знають дуже багато сумчан і жителів області, адже це один з тих каналів, який забезпечує підписників (а їх вже майже 50 тисяч) актуальною, своєчасною, якісною інформацією, особливо, коли оголошується тривога. Його засновник – Ветеран ЗСУ та волонтер Руслан з позивним «Єгер». Говоримо з ним у нещодавно відкритій кав’ярні з такою ж назвою, яка знаходиться на проспекті Лушпи, 31,А.

R: Як розшифрувати абревіатуру RDS?
Є: Rage defenders Sumy – Українською «Яросні захисники Сум».

R: Розкажіть трішки про своє життя до війни. Чому у Вас позивний «Єгер»?
Є: Позивний  у мене «Єгер», бо до війни я дійсно працював єгерем. Працював у Сумській області – у Конотопському лісгоспі, у Лебединському. Дуже подобалась ця робота. Я був  єгерем і був у державній лісовій охороні. Ми займалися захистом лісу від незаконнних порубок і захистом тварин від незаконного полювання, так званого браконьєрства.

R: Зубрів бачили у Конотопі?
Є: Так, у Конотопі є зубри, і коли я з ними зустрівся перший раз, скажу чесно, злякався й водночас це було відчуття захоплення. Це нереально красиві тварини і вони викликають таке захоплення. А потім я вже знав місця, де вони пасуться стадом, і інколи вранці, коли був об’їзд, приїздив туди спеціально, і з чаєм спостерігав, як вони виходять на галявину, за їх поведінкою. До речі, якщо брати офіційну статистику –  у нас друга популяція зубрів за чисельністю голів в Україні, а за неофіційними даними, у нас найбільша популяція в Україні. Мені реально дуже подобалась ця робота.

R: Ви закінчували якийсь навчальний заклад, пов’язаний з лісовою справою?
Є: Я працював і навчався паралельно. І ще досі закінчую цю освіту.

R: А потім почалася війна.
Є: Через знайомих я долучився з перших днів до 117-ї бригади ТРО, в основному наша бригада воювала у Сумській області, ми були на прикордонні. На початку у нас там були, скажімо так, специфічні задачі. Потім мій підрозділ перевели, і як тільки почали формуватися перші мобільні вогневі групи, як тільки почалися перші атаки «шахедами», нас переформатували і перекинули на захист міста. Потім я залишив службу, але якщо так брати, міг не служити за станом здоров’я і сімейними обставинами. Але це був мій вибір, на нашу країну напали і її потрібно захищати.

R: Коли був створений канал RDS і як виникла ідея його створення?
Є: Каналу вже два роки. Він взагалі-то створений  був раніше, але це був наш внутрішній канал, там було близько 300 людей підписано. Ми обмінювалися інформацією по тренуваннях, по зброї, такого плану. У тому форматі, в якому люди його зараз знають, він працює два роки. Здається, 8 серпня був створений. На той  момент я вже познайомився з хлопцями, з нашими сумськими адмінами Sumy Go, Sumylike, Sumyregion, і саме тоді почалися дуже такі масовані атаки на Суми. Я почав писати спочатку за Суми, за загрози, а потім вже й за всю область. Мене ще просили розширити формат на всю Україну, але ми цього не робили. На кількість підписників це вплинуло б дуже позитивно, але ми не гонимося за кількістю підписників, мене цікавить якісний актуальний безпековий формат для людей. Це найголовніше. Були пропозиції створити додатковий канал по Чернігівській, Полтавській областях, але на це просто немає часу і можливостей.

R: А скільки людей зараз працює на каналі?
Є: Зараз у нас працює команда з трьох людей. На початку у канал писав тільки я. Це займало весь мій час. Після створення каналу таке поняття, як вихідний, вільний час зникло.

R: Нещодавно Ви також відкрили кав’ярню RDS.
Є: Ця ідея в  мене виникла дуже давно, ще на позиціях, коли були з побратимами. Хотілося якесь таке місце, де можна випити кави, поговорити, поспілкуватися. Кожного разу після передислокації ми шукали таке місце, бо приїхати попити каву було для нас якоюсь віддушиною. І от часто ми обговорювали, щоб щось було таке, якийсь певний закуток, територія спокою, там, де тебе зрозуміють. Ну і так виникла ідея і почали над нею працювати.

R: Це була якась ветеранська програма, адже відкриття такого закладу потребує чимало коштів?
Є: Це була одна з грантових програм. Уже після звільнення, виграли грант і на ці кошти відкрили кав’ярню. Хоч багато хто й називає це кав’ярнею, але це не зовсім типова кав’ярня. Бо у нас тут різні навчання проходять, події, тематичні вечори, можна дивитися фільми.

R: Розкажіть трохи детальніше про це.
Є: У нас паралельно є ще громадська організація, по якій ми працюємо. У нас дуже багато між собою пов’язано – канал, навчання, волонтерська діяльність, люди знають, що ми проводимо збори коштів, потім  закупаємо машини хлопцям, ось нещодавно передали буса. Навчання  ми проводимо разом зі спеціалістами Червоного Хреста. У нас є навчання з домедичної допомоги, проводимо навчання з мінної безпеки, це навіть не навчання, а більше така освітня програма. Ще плануємо ввести психологічну підготовку, зараз ведемо перемовини з психологами Червоного Хреста. У них є розроблені програми такого напрямку. Це буде як для населення цивільного, так і для сімей військових. У нас є також така проблема – багато охочих пройти навчання з «домедички», але не маємо такої можливості. Люди пишуть, питають, як записатися зараніше, але ми не завжди можемо назвати точну дату, та й по кількості бажаючих є обмеження. У нас є форма реєстрації, тому слідкуйте, встигайте реєструватися. Звичайно, хотілось б частіше проводити такі навчання, більш регулярно, зробити більше охоплення. Але є певні нюанси, які заважають це зробити.

R: Ви казали, що зараз вільного часу практично немає. А чим захоплювалися раніше?
Є: Я раніше займався спортом, панкратіоном. Виступав за збірні України, їздив на чемпіонати Європи, світу, маю золоті і срібні медалі з цих змагань. Але для мене це було більше як хобі.

R: Знаю, що ви не лише проводите навчання, а й допомагаєте людям під час обстрілів.
Є: Ми сформували невелику команду, і по можливості їздимо на місця влучань, особливо, коли КАБи прилітають. Надаємо першу домедичну допомогу, евакуюємо людей з місць прильотів. Просто по своїй діяльності стикнулися з тим, що офіційні служби часто відразу після прильоту не можуть приїхати, коли є загроза повторного удару. А ми на свій страх і ризик їдемо туди, і буває таке, що приїздимо першими. Надаємо допомогу, по можливості відвозимо поранених людей у лікарню, бо буває таке, що час для порятунку йде на хвилини.