У госпіталі помер військовий Євгеній Разуваєв з Сумщини

22 серпня 2026 року Євгеній отримав важке поранення. Лікарі військово-медичного шпиталю м. Дніпра активно боролися за життя Захисника. На жаль, врятувати його не вдалося…
30 серпня 2026 року серце Євгенія Андрійовича перестало битися.

Народився 2 лютого 1996 року, у родині зростав разом із сестрою Дариною. Євгеній був старшим братом і з особливою ніжністю ставився до своєї сестрички, лагідно називаючи її «Лулу». Навчався у Середино-Будській загальноосвітній школі №1. Після здобуття неповної середньої освіти продовжив навчання у ВСП «Глухівський агротехнічний фаховий коледж СНАУ». Юнак мав феноменальну пам’ять. Особливо любив уроки історії, легко запам’ятовував дати та історичні події.

З дитинства Євгеній захоплювався автомобілями. Він не просто любив машини — вмів їх ремонтувати, розумівся на техніці та із задоволенням працював із нею. Згодом працював виїзним механіком. Там його знання, відповідальність і золоті руки були особливо цінними.

У 2016 році Євгеній пішов на строкову військову службу, яку проходив у Чернігівській області. Це стало важливою частиною його життя, загартувавши характер та виховавши ще більшу відповідальність.

Рідні та друзі згадують його найкращими словами: «Женя був добрим, щирим, безвідмовним, товариським, працьовитим та врівноваженим. Він ніколи не поспішав із рішеннями — усе обдумував і зважував. У людях найбільше цінував доброту, щирість та людяність».

Згодом доля подарувала йому зустріч із коханою дівчиною Тетяною. Поруч із нею він мріяв про прості, але такі важливі для кожної людини речі — власний дім, родину, спокійне та мирне життя.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських загарбників, Євгеній не залишився осторонь. Він добровільно став на захист України, не міг вчинити інакше.

Військову службу проходив у складі 117-ї окремої бригади територіальної оборони на посаді водія. Мав військове звання старшого солдата, бойовий позивний — «Таксист». За участь у захисті України був нагороджений відзнакою «Учасник бойових дій». Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку (зокрема у районах Красногорівки, Бахмута, Лимана та Часового Яру). Там, де було особливо важко й небезпечно, він завжди залишався вірним військовій присязі, фронтовим побратимам та Україні.

Він мріяв про повернення з Перемогою додому. Мріяв придбати будинок у рідній Шостці, створити сім’ю з коханою Тетяною та якнайшвидше повернутися до мирного життя. У його мріях було звичайне людське щастя — дім, кохана людина, родина і тиша замість вибухів…

Йому було лише 30 років…

Вічна пам’ять і слава Герою!