Суми стають меншими

ПОНЕДІЛОК, 20 ЛИПНЯ. День починається погано – з наслідків вчорашньої атаки 7-ми КАБами. Остаточно дізнаємось про загиблих і постраждалих. Холодно, похмуро. Для збереження якоїсь бадьорості поринув у побутові справи. Без гарячої води прання-прибирання забирає багато часу, але відволікає увагу. Увечері знов прилітали дрони, пожежа у ТЦ “Епіцентр”. Кажуть, дуже потужна. Влучання по житловому будинку – постраждали жінка і двоє дітей. Політичні новини також не додають оптимізму – невизначеність щодо кадрових перестановок у військах і уряді. Так не може тривати довго, але ніхто з нас, пересічних людей, не це не повпливає.

ВІВТОРОК, 21 ЛИПНЯ. Сусіди взялись привести під’їзд у більш-менш пристойний вигляд. Хоча б кілька поверхів. Без ЖЕКу, самі. Хтось знайшов цемент, хтось фарбу, діло пішло. Долучився і я, бо скільки ж можна збирати у місті сумні новини! Люди виглядають веселими, жартують, діляться досвідом щодо ремонтних робіт, словом, атмосфера – як на суботнику, тільки добровільному, без обліку учасників. Окрім жартів, центральна тема розмов: хто й куди виїхав і, взагалі, де зараз безпечніше. За кордон можуть далеко не всі. Одна родина, наприклад, націлилась на Харків – кажуть, що там є житло у районі, в який досі нічого не прилітало. Мої добрі друзі вирішили сховатись у Броварах, під самим багатостраждальним Києвом. З кожним від’їздом Суми стають меншими. Чи відбудеться зворотній процес? Хочу вірити. Є серед людей такі, що нікуди рухатись не можуть – мама у такому стані, що переїзду не витримає. Примірив ситуацію на себе. З одного боку – ніхто і ніщо мене на місці не тримає, але ж і не чекають ніде. Важливо це усвідомити і буде спокій. Ну а вибухи й сьогодні були, просто з ночі і протягом дня. Але вже нема сил фіксувати кожен.

СЕРЕДА, 22 ЛИПНЯ. Суми стають схожі на справжню зону бойових дій – дороги на околицях захищені протидроновими сітками. Бачив це, коли відвідував т.з. “дачу”, батьківський спадок. Практично лишилась сама ділянка і паркан. Чув від людей, що там і дерева падали під час буревію, і дрони – як же без них! Словом, пробитий дах, на відновлення нема коштів, та це ще не горе. Тепер люди, бува, втрачають більше. Але все одно сумно. А сітки над дорогами – вони від дронів можуть захистити, від КАБів – ніяк. Знову відключалось світло, словом, ворог поруч.

ЧЕТВЕР, 23 ЛИПНЯ. Звичайні буденні прильоти – АЗС, школа. В одній черзі жіночка розповіла, як дрон вдарив по чоловіку, який просто їхав кудись на велосипеді. Буває небезпека наявна, яку можна побачити, або хоча б передбачити, але трапляється й таке – по беззбройному, немов із засідки. Вразило те, як спокійно, без очевидного хвилювання, люди іноді розповідають про такі факти. Слова гніву вичерпались. Увечері займаю свідомість комедіями з YouTube і лірикою, аби не чути стрілянини і вибухів. Нині кожен сам собі психолог.

П’ЯТНИЦЯ, 24 ЛИПНЯ. Вночі не давали спати вибухи, але це звичайна річ. Про день не скажу нічого особливого, а надвечір підсумкові новинні випуски трохи відволікли від суб’єктивних вражень. Війна точиться за своєю природною логікою, на росії також вибухає і горить. Танкери, НПЗ, склади”Вайлдберрис” палають вже другий тиждень. Україна чинить опір. Не зрозуміло лише часте повторювання слів про якісь переговори з росіянцями. Не знаю людини, яка б повірила в таку можливість.

СУБОТА, 25 ЛИПНЯ. Ніч була аж ніяк не тиха. Вранці – похід на ринок. Для газетної статті про динаміку цін і так, для власних потреб. Матеріал про ціни буде, а ось собі особисто можу дозволити все менше. Ну так, холодне літо, подорожчання електрооенергії та все таке інше. Не зла я людина, але бажаю, щоб на добробуті наших недобрих сусідів і літо, і бензинова криза також позначились. Може тоді можна буде згадати про переговори.

НЕДІЛЯ, 26 ЛИПНЯ. Вичерпав об’єм щоденника. Та й сказати нема чого, день був на диво тихий, а увечері знов прилетіли КАБи. Прощаюсь до наступного тижня, далі буде.