На фронті загинув Олексій Бердніков з Сумщини

Старший солдат Бердніков Олексій Федорович загинув 15 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання у складі підрозділу Збройних Сил України. Певний час воїн вважався безвісти зниклим. Родина до останнього жила надією… Та, на жаль, дива не сталося…

Народився 22 листопада 1975 року в місті Шостка у великій родині, де зростав разом із десятьма братами та сестрами. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №12, після чого здобув спеціальність електрика у ПТУ №13. Ще зі шкільних років захоплювався шахами та особливо любив історію.

Працював електриком у Шосткинський центральній районній лікарні та на одному з підприємств міста. Олексій був справжнім майстром своєї справи — працьовитим, відповідальним, із «золотими руками». Люди знали його як добру, світлу та врівноважену людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі.
Разом із дружиною Інною вони створили міцну й люблячу родину, у якій народилися дві донечки — Катерина та Оксана. Для Олексія сім’я була найбільшою цінністю. Він обожнював проводити час із доньками: взимку разом їздили на гірки та ковзанку, у теплу пору — на риболовлю чи по гриби. У дорослому віці саме риболовля та «тихе полювання» стали його особливими захопленнями.

Олексій Федорович був душею компанії — щирий, товариський, позитивний, завжди готовий підтримати та допомогти. Його поважали за людяність, доброту та відкритість.

9 березня 2023 року чоловік добровільно долучився до лав Збройних Сил України та без вагань став на захист рідної землі. Служив у званні старшого солдата на посаді гранатометника, мав позивний «Бек». Боронив Україну на Донецькому та Харківському напрямках. У 2023 році отримав поранення та проходив лікування у Дніпропетровську.

За мужність і віддану службу був нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «Хрест пошани», «Золотий хрест», «За військову службу Україні».

Найбільшою мрією Захисника було якнайшвидше завершення війни та повернення додому — до коханої дружини й донечок. Він мріяв побачити щасливе майбутнє своїх принцес, мріяв видати їх заміж, жити поруч зі своєю родиною у мирі та спокої.

Не минало і дня, щоб Олексій не телефонував рідним. Останні його слова були:
«Терміново відправляють на виїзд… Повернусь — наберу…»

Вічна пам’ять та слава Герою!