Максим Мозок з Сумщини загинув під Торецьком

Старший сержант Національної Гвардії України, Мозок Максим Сергійович залишився вірним своїй честі та Україні до останньої хвилини життя і загинув 26 січня 2025 року поблизу міста Торецьк, потрапивши під артобстріл…

Народився 7 жовтня 1987 року у місті Шостка, був єдиною дитиною в родині. Хлопчик навчався у загальноосвітній школі № 11. За словами родичів, Максим ріс талановитим і дуже здібним – захоплювався музикою, сам писав пісні. При школі (2003-2005 роки) закінчив курсову підготовку за напрямком «Оператор комп’ютерного набору».

Строкову службу проходив у столиці, у складі батальйону почесної варти Президентських військ. Це унікальний підрозділ, представники якого супроводжують урочисті заходи на найвищому рівні. Після повернення додому чоловік працював у Шосткинській виправній колонії № 66, закінчив службу у званні прапорщика. Наступним кроком у професійній сфері стала служба в одній з військових частин Сумщини, до лав Національної Гвардії чоловік приєднався з 26 листопада 2014 року. Підтвердженням високого професіоналізму стали нагороди «10 років сумлінної служби» та «15 років сумлінної служби» від Міністерства оборони України.

Надзвичайно світлою та важливою подією для чоловіка стало одруження з коханою дівчиною Анною. У любові та злагоді підростала їх донечка Марія, якій зараз 7 років. Через все життя Максим проніс своє захоплення мистецтвом – сам створював і записував пісні, знімав відео-кліпи. Але найголовнішим талантом нашого земляка була його доброта, відкритість і людяність.

«Він завжди був позитивним, щирим, товариським. З будь-ким вмів легко знаходити спільну мову. На Максима можна було покластися у будь-якій ситуації. Мав рідкісний дар «розрядити» напружену атмосферу. Був надзвичайно активним чоловіком, найбільше цінував в інших порядність і чесність… Ми дуже любили (і любимо) його за те, що був центром родини, вмів зібрати і об’єднати своїх рідних. Кожному він віддавав своє тепло, радість, увагу та любов! Це був найкращий у світі син, чоловік, брат, батько та побратим!», – розповідає дружина Аня.

З початком повномасштабної російської агресії Максим Сергійович побував на небезпечних ділянках фронту, воював на Донецькому та Сумському напрямках. В якості бойового позивного обрав собі «Дукат», виконував обов’язки гранатометника.

На всі запитання родичів і знайомих відповідав: «А хто, як не я? Як буду дивитися очі своїм побратимам, якщо не піду захищати Батьківщину?»…

У час короткого відпочинку мріяв про Перемогу та зустріч з родиною, про спільний відпочинок у Єгипті – далекій і романтичній країні, де ніщо не нагадує про всі жахи війни… Але найзаповітнішою мрією чоловіка було поповнення сім’ї другою донечкою – такою ж доброю та чарівною, як його кохана Аня та маленька Марійка…

Вічна память і слава Герою!