Третя Світова – вже чи ще?

ПОНЕДІЛОК, 9 ЧЕРВНЯ. Зустрічався з колегами, згадували День журналіста, який провели “у трудах та клопотах”. Розмови звелись на актуальну тему: що робити, якщо орки наблизяться та гатитимуть по Сумах ще дужче? Універсальної відповіді не знайшли, бо в кожного є особисті нюанси. Якщо ви це читаєте, то усі ми ще тут. Сам для себе вирішив, що робитиму свою справу доки зможу, а про майбутнє думати не варто, бо воно не дуже від мене залежить. Повернулась партія українських полонених. Загалом, є чому радіти, але полонені росіянці виглядають значно здоровішими. На одному з наших хлопців там, у полоні, написали: “слава россии”. Чи вирізали, чи випалили – не зрозумів, але не фломастером писали.

ВІВТОРОК, 10 ЧЕРВНЯ. О 10.14 – два потужних вибухи. В “Новинах” про влучання по місту не кажуть. Проте прикордоння все стоїть дибки. Кацапів цікавлять Хотінь та Юнаківка – це все, що зрозумів про ситуацію на Сумщині. На Майдані незалежності, там де Алея Слави, просто на портретах загиблих хтось видряпав величезне Z. Наче не диверсія, але дуже хочеться, аби спіймали ту потвору.

СЕРЕДА, 11 ЧЕРВНЯ, Перші обережні повідомлення про те, що орків на Сумщині зупинили і навіть трохи потіснили. Привертає увагу, що детально розповідають, як наші воїни працюють, застосовуючи фугаси, дрони. Взагалі, про те, що воюють не лише хоробро, але й розумно, винахідливо, нестандартно. І ані слова про роль тих горезвісних укріплень, які будували вздовж кордону, готуючись до можливого наступу росіянців на Сумщину. Ба більше, чую думки військових, що ця лінія укріплень, делікатно кажучи, непридатна для забезпечення оборони. А люди не дуже військові, але політично грамотні додають, що концентрувати на цьому увагу – це розгойдувати панічні настрої. Отак!

ЧЕТВЕР, 12 ЧЕРВНЯ. Біля Сум гаряче. Втім, так само по всьому фронту. Почув у магазинній черзі від однієї “генералки-аматорки” з п’ятьма кілами макарон: “Ото не треба було на курськ наступати, бач, вони тепер сюди лізуть, скоро повбивають усіх!”. Розмову не підтримав, але щось їй у мені не сподобалось, бо замовкла. На болотах “дєнь россіі”. У мене на думці інше – в цей день у 1997 р. пішов з життя Булат Окуджава. У минулому столітті слухав від нього про москву і арбат – тоді це все було ще з великої літери – й не гадав, що колись побажаю, аби воно провалилось у пекло.

П’ЯТНИЦЯ, 13 ЧЕРВНЯ. Отримав чергові платіжки за комуналку. Роздивляюсь і починаю погано почуватись. За електрику – захмарні цифри, наче в мене тут невеличкий завод. Вивчаю квитанцію і помічаю важливий нюанс – прізвище не моє! Кажуть, що у фінансових документах головне пишеться дрібненькими літерами, а тут – навпаки. На чужій квитанції не моє прізвище намальовано контрастно, розбірливо, так, що і не відразу схочеш читати! Так повсякчас трапляється – найочевидніше лишається поза увагою. Наприклад, про свої мирні наміри росіянці пишуть великими літерами по наших вулицях, будинках, лікарнях, школах і т. д. Це я вже на інше з’їхав, але все ж таки про актуальне. Ізраїль запросив Іран на війну. Ні, не так. Він відреагував на знаки уваги з боку Ірану. А вони таки були! Обстріли, напади, різанина серед цивільного населення, заручники – це ми за власною війною підзабули, а ізраїльтяни пам’ятають. Ось і вгатили по ядерних об’єктах, бо жити хочуть. Весь світ тепер буде гадати: Третя світова, вона – вже, чи ще?!

СУБОТА, 14 ЧЕРВНЯ. Слухаю контроверсійний пророцтва про нову війну: “У путіна буде менше союзників, це добре”, “може подорожчати нафта, це путіну на користь”. Невеличка країна дає приклад, як поводитись з бандитами і терористами, а світова спільнота – кожен про своє.

НЕДІЛЯ, 15 ЧЕРВНЯ. Тиждень закінчується, а я про позитив забув. Про чебоксари не згадав, про казань, про наш Крим та багато іншого, приємного. Дуже красиво вибухало і горіло, подяка всім, хто це все спланував і зробив.