Наше світле майбутнє

Автор Глибоко Кається / Наша Головна Слабкість / Причини Нашої Слабкості / Вибори 26 Жовтня

Після «підвальчика» на минулому тижні, який називався «ТРАМПлін Армагедону», до автора прилетіло чимало претензій. Мовляв, занадто згустив фарби, та й хіба немає надії на інший, більш позитивний сценарій?

Погоджуюся. Надія завжди є. Хіба, нагадаю, саме Надія не встигла вискочити з глечика Пандори, коли боги випустили в ідеальний на той час світ людей хвороби, заздрощі, вбивства, лиходійство та таке інше.

Тож спробую виправитися і описати наше світле майбутнє. Як один із варіантів розвитку подій. Але без зайвого оптимізму. Так би мовити, згідно ситуації «на землі».

Отже, наша слабкість полягає в тому, що українці не хочуть воювати. Відповідно, сила росіян в тому, що вони воювати хочуть. І роблять це з садистським задоволенням.

Мова не про тих українців, хто зараз тримає в руках зброю. Мова про країну в цілому. Був недовгий час, коли українці хотіли воювати, хотіли масово братися до зброї, стояли в чергах, щоб стати частиною ЗСУ або отримували повістки і одразу йшли до ТЦК. А не ховалися по хатах, як нині.

Про причини, чому так сталося, сказано вже не раз. Немає сенсу повторювати. Але є сенс наголосити – санкціонована державою корупція в мобілізації підірвала єдність опору українського народу.

Все інше, що стається наразі в тилу і на полі бою – лише наслідки цього прикрого факту. Факту, який визначає нашу слабкість, в тому числі, і на перемовинах.

Проте, досить. Автор обіцяв про світле майбутнє, тож давайте про нього. Це просто база, з якої ми стартуємо, яка те саме світле майбутнє визначає. Хіба ще буквально пару речень. Суспільство, народ, влада, дієздатність і життєздатність держави – явища глибоко між собою пов’язані. Як відомо, слабкості найбільше проявляються під тиском, і де тонко, там і рветься. Тож коли тиск на систему різко збільшився, система – а мається на увазі все вище перераховане – дала збій. Держава і суспільство, після того, як проявили найкращі свої якості в перший рік війни, далі виявили якості найгірші. І як найкращі якості допомогли зробити неймовірне – відбити напад ворога, відкинути від столиці, вигнати з тисяч квадратних кілометрів захоплених територій, – так і найгірші якості тепер роз’їдають, наче іржа, сумління не тільки дорослих чоловіків, які не бажають воювати, а й підлітків, які за невеликі гроші готові збирати вибухівки і вчиняти теракти проти свого народу.
Мені дуже шкода, що ні влада, ні більшість громадян не розуміють, в якому складному становищі ми, українці, знаходимося нині як нація. І справа не стільки в ситуації на фронті, скільки в ситуації в тилу. «Мертві сорому не мають», – як казали давні русичі про воїнів, як загинули, але не зганьбили себе боягузтвом. В наш час сорому не мають і багато хто з поки що живих. Але з інших причин.

Так от, про світле майбутнє. Наш позитивний прогноз.
Перемир’я буде. Наче до того йде, що Трамп оголосить це на Великдень, тобто 20-21 квітня. Цього року католицький (відповідно, і протестантський) Великдень збігаються з православним. Інше питання, на яких умовах. Не перераховуватиму наразі забаганки путіноїдів, ви їх самі читали і знаєте, напевне. Там, як завжди, ще, ще і ще, і ще. Так само і щодо умов «стійкого миру». З іншого боку, поки Трамп ділить світ із путіним, Європа розвинула неймовірну і нехарактерну активність.

Найперше, що нас може порадувати – бажання ввести до України свої війська. Не тільки сухопутні, але й авіацію та флот. Риторика, звісно, буде змінюватися, але ці козирі Європа триматиме в руках, і якщо потрібно, то війська будуть введені. У наявності навіть мапа, де окреслені зони контролю ЗСУ і об’єднаних європейських сил. Щоб довго не розповідати, скажу, що європейці бачать свої армії від західних кордонів до десь 100 км на схід від Києва на лівому березі, тобто відстані, з якої ствольна чи реактивна артилерія ворога не може досягнути столиці, раптом що. Все інше до кордону з росією та лінії фронту – це зона відповідальності ЗСУ. Суми та Сумщина, відповідно, також.

Бажання європейських політиків і генералів ввести свої війська до України пояснюється зовсім не гарячим бажанням воювати за незалежність чужої для них держави. Просто в Європі нарешті зрозуміли, що у разі падіння України (а навіть і без цього, з території білорусі) вторгнення росії в ЄС неминуче. Тож треба діяти на випередження і стримувати ворога і залишати театр військових дій тут, за Дніпром. А білоруський кордон стерегтимуть поляки. Все дуже логічно.
Чи збережеться перемир’я довше 30 днів? Є одна сторона, яка в цьому дуже зацікавлена. Це не Україна, не США, не ЄС, не Китай. Це – росія. Але зовсім не тому, що там проблеми з економікою і треба наробити дронів, ракет та танків, набрати нових смертників до війська, хоча і це, звісно, також. Та головна причина в іншому – за цей час вони хочуть перемогти Україну. Саме так. Бо українське суспільство вже готове до самознищення, вважають у кремлі. Залишається тільки оголосити вибори, бажано, на всіх рівнях, трохи відпустити віжки, не відпускати солдатів з фронту, продовжувати «бусіфікацію» і заборону виїзду за кордон, додати трохи перцю – зростання цін, курсу валют, кілька терактів – і клієнт готовий до громадянської війни. Недарма ж Верховна Рада готується вносити зміни в закон про Нацгвардію і надати право стріляти по мітингарях, мітити їх фарбами, літати на них дронами та й таке.

Вибори будуть оголошені на 26 жовтня. І Зеленський планує їх за вашою допомогою знову виграти. І, напевне ж, так воно і буде.

До речі, щодо територій, то зійдуться по лінію вогню на той момент. Ніхто власних Конституцій змінювати не буде, це ж зрозуміло. Але це не матиме жодного значення насправді. Не тому, що автор такий цинічний і йому байдуже за українські землі. Зовсім ні. Автор любить ті землі, особливо Крим, де він промотував свою молодість щоліта, несамовито. А тому що росія грає в довгу, років на кілька наперед. І якщо ми цього не в змозі усвідомити і рахуємо лише теперішнім часом, то ми глибоко помиляємося і жахливо заплатимо за цю свою помилку.

Будьте пильними. Бережіть себе і своїх рідних. Допомагаємо ЗСУ усім можливим. Світле майбутнє само себе не сконструює. Майбутнім займатися треба.