Жити стає цікаво, хоч і небезпечно

ПОНЕДІЛОК, 10 БЕРЕЗНЯ. Під Суджею проблемно. Трохи егоїстично, але ж це Сумське прикордоння, тому читати новини з фронту починаю саме з цього місця. На Сумщину пролазять росіянці. Кажуть, що малими групами і невдало. У великому світі – “емоційні гойдалки” з постачанням зброї і розвідувальних даних. Пауза, тимчасове припинення, пауза у тимчасовому припиненні – голова обертом, винос мізків!

ВІВТОРОК, 11 БЕРЕЗНЯ. Колись велике враження справляли сумські водії, бо дуже ввічливі зробились – пригальмують на “зебрі”, пропустять піших. Та ось сьогодні стою на “безпечному острівці”, та не сам, а з групою таких самих двоногих, нас, начебто, вже пропускають. Ми гуртом вже майже рухаємось, та раптом перед нами якась автівка дуже спішить. Не поліція, не “швидка”, а так собі, без особливих прикмет. Наша компанія пішоходів аж ойкнула хором! Ладно, я старий, нікчемний, а там же ще мама з дитиною була, якісь молоді хлопці. Під враженням перечитав новини про ДТП за минулий тиждень і засмутилася душа моя – більше постраждалих, ніж від повітряних атак росіянців! Ось тільки сказав – черговий дрон прилетів, щось розвалив. Слава, Богу, нікого не вбив. Жити робиться цікаво, хоч і небезпечно.

СЕРЕДА, 12 БЕРЕЗНЯ. На курському напрямку погано. За офіційними повідомленнями, ситуація під контролем, але люди переказують інше. Це ж недалеко від наших Сум, хіба можна приховати, що щось йде не так, як слід? Добре, не підхоплюймо панічних чуток, чекаймо, що буде далі. У великому світі головні події – у Саудівській Аравії. Тобто, все відбулося ще вчора, а сьогодні нам це “розплямкують” спеціально навчені люди. Наші, начебто, домовились з американцями про таке-сяке перемир’я, лишилось тільки переконати росію. Отож, бо й воно! Спілкуюсь з простими людьми, не політологами, не фахівцями. Жодна жива душа не вірить в близьке закінчення війни. Той самий випадок, коли помилитись було б приємно.
ЧЕТВЕР, 13 БЕРЕЗНЯ. росіянці вперто лізуть на Сумщину. Їх відбивають, вони – знов. Так виходить з офіційних повідомлень. Тривожно. Зустрів жіночку, яка втратила на цій війні сина, а другий – теж на фронті. Розговорились. Каже, що її підтримує, не дає впасти у розпач тільки віра в Бога. Сам я такий собі віруючий, чесно кажучи, але ж бачу, як віра людям допомагає, значить – на благо.

П’ЯТНИЦЯ, 14 БЕРЕЗНЯ. Потрапив у несприятливу транспортну хвилю – всі маршрутки повні, не зважаючи на тариф 15 грн, всі тролейбуси – в депо серед білого дня. Спізнився скрізь. Пунктуальність – це не про мене, добре, що люди це розуміють. Надвечір – вибухи, дуже багато і гучно. Блимнуло світло. Страшно.

СУБОТА, 15 БЕРЕЗНЯ. Врятував песика. Бабця вийшла з ліфта, а його забула, хоч і прив’язала до себе повідком. Песик скавчить, я хотів на бабцю гавкнути та утримався, просто вчасно натиснув “Стоп”. Недарма, мабуть, живу на світі! росіянці мають серйозні наміри щодо Сумщини, про це навіть президент казав. Моторошно на душі. Знайомі з-за кордону питають: “Чому ти досі не купив собі кулемет?”. Їм смішки-жарти, біженцям! Послухав би, як вони тут погигикали б!

НЕДІЛЯ, 16 БЕРЕЗНЯ. Приятель зізнається: “Коли вночі нічого не вибухає, починаю вже боятись – мабуть, щось готують, гниди такі, накопичують сили! Лежу от і дослухаюсь”. Всі ми тут трішки нервово схиблені, а нам же ще жити, відбудовуватись, полонених повертати, нові вибори проводити. Колись. Але неодмінно.