Біблейські історії

Спогади Про Сирію / Асади Та Їх Алавіти / Нові Розклади / Чого Прагне Трамп

У Сирії мені пощастило побувати двічі. Перший раз у далекому 2003-му році, ми провели там майже три тижні. Чудова країна, гостинні люди, неймовірна історія – майже всі Біблейські сюжети або брали початок, або мали продовження там, на сирійській землі. Алеппо і Дамаск – одні з найдавніших міст світу, що збереглися до наших днів. Там кожна вулиця дихає Історією. У 2003 р. сирійці мали повну валізу надій на краще життя. Тоді Башар Асад тільки прийшов до влади, перейнявши її у свого батька. Молодий президент трохи відпустив віжки, натягнуті батьком за довгі роки диктатури, але й цього було достатньо, щоб почало розвиватися підприємництво і люди зажили краще. В країну кинулися натовпи мандрівників, і це спричинило розвиток туристичного сектору. Проте злочинів режиму Асада-батька ніхто не забув. Один чоловік, не знаю, для чого він нам довірився, показав стіни зі слідами від куль. «Це Асад вбивав наших братів!», – сказав той чоловік. «Брати-мусульмани» – так називалася організація, що підняла тоді повстання в Хамі, і яке було потоплено в крові. Але ніхто нічого не забув.

Асад-син недовго тримався курсу реформ. Бо коли ти правиш, як диктатор, спираючись на вузьку групу людей, ти ніколи не створиш рівні умови для всіх. Башар-батько створив партію БААС, яка мала соціалістичний напрямок (під впливом СРСР, звісно), але в партії, як і на всіх посадах, навіть у найменшому селі, сиділи алавіти – етно-релігійна група, з якої походили Асади. Але алавітів у Сирії – лише близько 10%, всі інші переважно суніти, є трохи і шиїтів (це все напрямки ісламу, як от в християнстві католики, православні чи протестанти). Тож усім іншим, окрім алавітів, шлях до заможного життя та кар’єри, був закритий. І коли я приїхав до Сирії в 2008 р., то картина чекала вже зовсім інша – Асад закрутив всім краники, окрім, звісно, своїх алавітів, і народ знову впав у зубожіння. Ціни вилізли вгору, панувала інфляція та безнадія. Враховуючи, що близько 70% населення складали люди, молодші 23 років, які знаходили розраду в сунітських мечетях, не дивно, що незабаром стався вибух. Хто скористався цією ситуацією, коли одна маленька група людей грабувала цілу країну і не давала жити релігійній більшості, хто поставив зброю та таке інше – то вже інша історія. Але Асади самі створили всі передумови для повстання і громадянської війни. Іншого вибору народ Сирії не мав: або прозябати у безправних злиднях, або спробувати змінити правили життя в країні, де вже панували політичні репресії. Мирну демонстрацію жінок Асад розстріляв із кулеметів. Що сталося далі, ви, напевне, знаєте: збройне повстання, громадянська війна, ІДІЛ, нарешті, втручання росії, яка знищувала все на своєму шляху.

Багато хто говорить, що в Сирії в шляху і полягає вся справа. В можливому шляху азійського газу до Європи, який міг би пролягти через ті землі і звільнити Європу від російської залежності назавжди.

Громадянська війна і протистояння різних сил тривали в Сирії близько чотирнадцяти років. За допомогою росії Асад звільнив більшість територій країни від повстанців і, здавалося б, міг почуватися спокійно. Проте війна в Україні і війна Ізраїлю з «Хезболою» позбавила Асада можливості тримати удар. Як з’ясувалося, його перемога трималася тільки на терористах «Вагнера», яких путін знищив своїми руками, російських літаках та іранських наймитах. І всі вони наразі дуже зайняті на інших війнах. А регулярна армія не в змозі самостійно опиратися. Та й усередині Асадівського режиму знайшлося багато незадоволених. Прем’єр-міністр навіть не покинув країну, на відміну від Башара Асада, доля якого невідома, та його родини, яка втекла до москви.

Чому так багато про Сирію? Хіба у нас своїх справ мало?

Тому що Сирія і все, що пов’язане з Ізраїлем, може напряму впливати на долю України. Бо, без сумніву, росія домовляється з Туреччиною щодо своїх військових баз в Сирії. США і Ізраїль б’ють ракетами по військових складах Асада та ІДІЛ (хоча ж нам казали, що його вже давно немає). І все це пакетом буде покладено зрештою на стіл новообраного президента США як нові можливості і новий простір для маневрів у перемовинах. Не тільки з росією, а й з Китаєм. Трамп має великі плани щодо нових економічних умов співпраці, які можуть критично вплинути на ситуацію в світі. Ринки вже трясе від його заяв, а що буде, коли він почне щось робити? Та все просто буде: на цих коливаннях зароблять ті, хто знатиме, який крок стане наступним. Наприклад, Ілон Маск.

Іншими словами, ці люди робитимуть так, як вигідно їм. Заяви і декларації про демократію та таке інше закінчилися. Настає час практичних угод. Очевидно, йтиметься про багатошарові домовленості. Чи буде Україна стояти серед них першою? З точки зору прагматичної технології Трамп-миротворець – так. З точки зору практичної вигоди – навряд чи. І ситуація в Сирії, що складається після падіння режиму Асада, може повернути історію в зовсім інший, зовсім неочікуваний бік.
Тож, можливо, що саме на цій землі, де розпочалася новітня історія людства, Наша Ера, знову розпочнеться щось нове.

Над Україною літають рожеві сподівання про перемир’я або навіть про мир. Що Трамп зробить диво. Досить велика частина суспільства між втратами нових людей і міст і втратами вже окупованих територій згодні на втрату останніх. Аби тільки не було війни. До 20 січня, дня інаугурації Трампа, може статися ще багато чого. Натомість все активніше йдуть розмови про зниження мобілізаційного віку до 18 років. Начебто вулицями не ходять і не їздять не менше мільйона тих, кого можна мобілізувати прямо зараз. Але мало мобілізувати. Потрібно навчити солдата, навчити сержанта, навчити молодшого офіцера, навчити старшого офіцера, спорядити, дати зброю, забезпечити боєкомплектом, фортифікаційними спорудами та розумним командуванням… Бо, якщо цього всього не робити, можна мобілізовувати хоч із 14 років – людей не вистачить. У росії однак більше.

Будьте пильними. Бережіть себе. Все для ЗСУ.