Звикнути не означає здатись

ПОНЕДІЛОК, 11 ЛИСТОПАДА. “Обленерго” вводить нові графіки відключень. Самих відключень наразі немає, принаймні там, де перебуваю я. Навколо України – світова невизначеність, в медіа ворожать про неминучі глобальні зміни у зв’язку з владними пертурбаціями у США. Як на мене, ще доведеться перечекати Різдво, інаугурацію нового Президента США, тільки потім побачити зміни, які є суттєвими для нас. Тож не варто відволікатися, робімо для себе те, що від нас залежить.

ВІВТОРОК, 12 ЛИСТОПАДА. Кожен з нас має власний “мирний план”, хоча б десь на периферії свідомості. На ринку продавці разом зі звичним: “Дякую, на здоров’ячко вам!” кажуть:”Мирного неба і перемоги нам всім!”. Уточнення “Формули щастя”. Нещодавно писав статтю про те, що ціни на харчі зростають доволі повільно. То поганенький з мене експерт. Здається, у цін відкрилось “друге дихання”. Зростає індекс гречки, яєць, буряку та моркви, що буде з місцевою біржею?!

СЕРЕДА, 13 ЛИСТОПАДА. Знаходити в поштовій й скриньці платіжки за комуналку завжди неприємно, хоч і заздалегідь усвідомлюєш, що вони вже там. На дозвіллі рахую, яка гаряча вода бюджетніша – та, що з крану, чи та, яка в каструлі на плиті. Якщо у великій каструлі кип’ятити менші разом з тарілками і чашками, то виходить краще, ніж посудомийний агрегат.

ЧЕТВЕР, 14 ЛИСТОПАДА. Зранку побачив перший сніг. Це була репетиція, або провокація, бо цілий день довелось хлюпати по класичній весняній багнюці. Соборна, Воскресенська виглядають пристойно, але всі нагальні справи сьогодні скупчились там, нижче, у проваллі вздовж могутнього потоку Стрілки. У кожного, з ким сьогодні спілкувався щодо повсякденних побутових питань, хтось з близьких чи рідних воює. Почнеш балакати хоч про Трампа, хоч про моркву з картоплею – випливає щось про війну. Ось і вечір. Берці на ледь дихаючій батареї, чай під рукою, в небі хмарно, але бездроново. Читаю новини: “Керівництву Сумської облради заднім числом у півтора рази підвищили посадові оклади”. За необхідністю, навіть вимушено. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Поки метушимося зі своїми дурницями, серйозні люди торують шлях до перемоги.

П’ЯТНИЦЯ, 15 ЛИСТОПАДА. Знов фіктивні замінування, шукають вибухівку в школах та медзакладах. Нудно, нецікаво, але решта новин – ще старіші і негативніші. Елементи інформаційної війни. Є багато такого, що ми вже навчились сприймати як прояви сірої буденності: регулярні “п’яні” ДТП, збройні напади з метою пограбувань та немотивовані напади, пригоди на кшталт “шахраї ошукали пенсіонерку” – все це проходе як звичайний каламутний потік подій та явищ, або ввічливе запрошення до депресії. Та згадав, як кілька років тому на обстежені у мене виявили щось недобре в нирці. Мабуть, тоді у мене на пиці промайнула тінь всесвітньої скорботи, бо лікарка зауважила: “Та чого Ви такі перелякані, цікаво ж буде простежити процес у динаміці!”. Вигулькнуло ж таке з пам’яті, а до чого – не відаю! Мабуть, до того, що “звично” – не те саме, що “нормально”.

СУБОТА, 16 ЛИСТОПАДА. Розмови про мир технічно замішуються варіантами перемир’я. Як там не буде, але задовольняти путінські “хатєлкі” для нас – не варіант. З українця не зробиш “руського”, може вийти тільки щось ще гірше.

НЕДІЛЯ, 17 ЛИСТОПАДА. Масована повітряна атака по всій Україні. Прилетіло аж на Волинь і у Львівську область. В Сумах на диво тихо. Голуби, кляті “птахи миру”, залітають на балкон і порушують санітарні норми. Корегую їх шваброю. Ще не вечір, але день проминув без динамічних стрибків і зламів.
А увечері на Суми прилетіла ракета…