Не погодитись на поразку

ПОНЕДІЛОК, 28 ЖОВТНЯ. Минулий тиждень закінчив оглядом глобальної ситуації з власного дивану. Про “доленосне 5 листопада”, північних корейців проти ЗСУ, заяв Зеленського щодо української ядерної бомби і “Томагавків” та таке інше, з чого нам пропонують сушити голову і рвати серце компетентні дядьки по той бік екрану. Та маємо деякі суто внутрішні проблеми, про які медіа згадують мимохідь і неохоче. Чого варте, хоча б, недавнє яскраве шоу з “прокурорами-інвалідами”! Так, була, начебто, владна реакція, чути про кадрові зміни і все таке. Але згадаємо, як торік відбувся скандал з ТЦК, факти корупції на західних кордонах – теж були висновки, заходи, летіли голови. Кадрові зміни є, покращення – аж ніяк. Земляки з-за кордону дорікають:”Чого мовчите, сидите, у Європі вже б давно лад навели самою тільки громадською активністю!”. Відписую: “Повертайтесь та покажіть, як треба! Тільки не підказуйте, а саме покажіть!”. Так, не дуже шляхетно з мого боку, та не маю власного рецепту від цієї застарілої болячки. Схоже, що імперське минуле наздоганяє і дає копняка.

ВІВТОРОК, 29 ЖОВТНЯ. Поповнюючи запаси продовольства, помітив, що ціни почали мінятися більш жваво. Чи треба додавати, що не на мою-нашу користь?! Якщо попереду сезонні проблеми, так особисто я до них готовий, принаймні – морально. Панічним спустошенням магазинів тут не зарадиш, та й більшість земляків навряд чи спроможні на ажіотажні закупівлі.

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ. Перший день, коли в хаті насправді тепло. Тішусь щасливими миттєвостями. Та ще й світло давно не відключали – тьфу-тьфу-тьфу. Хибне відчуття, що назовні все спокійно і лагідно, але ж воно не так. КАБи по Харкову, вбили людей. Атака на Київ – також з постраждалими. Дивне психологічне схиблення: якщо не почув вибухів, значить це десь далеко. Та ні, всі ми бігаємо під цими КАБами і БПЛА. Жодних гарантій, немов у азартній грі. У Валенсії критичні події – повінь. Слава технічному прогресу, зв’язуюсь з друзями, які опинились саме там: “Як ви, чи живі-здорові?”. Виявляється, вони в горах. Ні, не рятуються, просто поїхали знайомитись з краєм. Цікавляться, де в нас ще гепнуло, радять триматись. То й добре, як все добре, хоча б у Валенсії.

ЧЕТВЕР, 31 ЖОВТНЯ. Розрядився телефон, потім відмовився завантажуватись. Мучив гаджет півдня, намагався розвантажити пам’ять – знищив дуже потрібні фотоматеріали. Чи то техніка мене зневажає, чи сам якийсь не такий. Згадав про Хелловін, логічний пазл відразу склався. Нечиста сила повилазила! Та хіба тільки в мене і сьогодні!

П’ЯТНИЦЯ, 1 ЛИСТОПАДА. Мерзотна погода, нікуди не піду! Та в Суми прилетів черговий “Шахед”, знов по багатоповерховому будинку, такому, як оце мій. Йому байдуже, чи подобається мені погода.

СУБОТА, 2 ЛИСТОПАДА. Власним організмом відчув подорожчання проїзду в маршрутці. Кажуть, що вже кілька днів по 15 грн, а я пропустив таку сенсацію! Офіційних повідомлень не вивчав, але здогадуюсь, що війна – це збитки. Маю їх відшкодувати власникам транспортного бізнесу, а як же ж!

НЕДІЛЯ, 3 ЛИСТОПАДА. Згадати пережитий тиждень – так суцільне “Все пропало!” і “Зрада!”. Але, як казав мій дід: “Й не така зима була!”. Так, все невизначено і небезпечно, передбачити, що буде далі, неможливо, але ж майбутнє трошки залежить і від нас з вами, люди добрі, чи не так?! Я не про геройські подвиги, про які потім – “золотом на граніті”, а про внутрішню незгоду на поразку. Таке кожен для себе вирішує сам. Тож будьмо, хай там що, будьмо!