Партизансько-відьмацький край

ПОНЕДІЛОК, 16 ВЕРЕСНЯ. Ненормально чудовий ранок. У місті тихо, в хаті є світло, навіть гаряча вода! І сам живий-здоровий, принаймні, наскільки, що можу таким речам радіти.Навіть новини, і ті вже старі. Топ-темою “вангування” на медійних каналах є горезвісний “дозвіл далекобійності” для наших військових. Все, що кажуть спеціально навчені люди, сам собі можу розповісти, але до розуміння це не наближає. Нишком виплила ще цікавіша тема – про ще новіші іранські ракети для наших недобрих сусідів.
Я цивільний журналіст, який чверть століття писав про масові заходи, стан міських туалетів, молочні кухні, театральні прем’єри, ями на дорогах, видатних і просто цікавих людей, мітинги і ціни на базарі – так ось, тепер цікавлюсь підльотним часом, масою бойової частини та подібними технічними дрібничками. Бо як прилетить, так цікаво ж буде знати, що.
ВІВТОРОК, 17 ВЕРЕСНЯ. Накаркав. Вночі прилетіло. З відключенням світла і води, все як годиться. Щоправда, бахнуло не нове, а добре знайоме, та життя таки набуває звичного вигляду. Вдень чутно вибухи, люди зайняті у своїх справах, не їздять тролейбуси, з Соборної спостерігав чудову веселку. Вночі – виблиски прожекторів на хмарах, стрілянина і вибухи. Вдягнув чисту сорочку і пристойні штани, ліг спати.
СЕРЕДА, 18 ВЕРЕСНЯ. Поспішаю із справами, бо можливі відключення світла. На вулиці – жіночка, прислухаючись до незвичайного звуку: “Це машина чи тривога?!”. Кажу їй, що, мабуть, машина, бо в тривоги тембр трохи не такий. Жінка обертається на схід, думав молитись буде, а вона: “Повиздихайте там всі, собаки скажені!”. Може нерви, а може – відьма. А що ви думали, в них “святиє старци”, “шамани”, а в нас своє. Приятелька з Парижу написала: “Знаю, що в Сумах – пекло, але хочу приїхати”. Не треба про той світ, але вона там про Суми уявляє менш, ніж я тут, наприклад, про Харків.
ЧЕТВЕР, 19 ВЕРЕСНЯ. КАБ по пансіонату із літніми людьми. Поранені, одна жінка померла. Роздивляюсь репортажні фото, читаю про рятувальні роботи. Дуже хочеться ракетно-дронового масажу “мацкви”. День здається довгим, та ні про що інше не думається, тому запис такий куций.
П’ЯТНИЦЯ, 20 ВЕРЕСНЯ. Осінь буває зранку, а опівдні повертається літо. Згорнену куртку вигулюю на плечі, мов пірат папугу. Сусід, наскрізь хворий дід, піднімається ліфтом на другий поверх, але встигає поділитись тим, що на серці накипіло: “До чого ж оце нас довело наше начальство!”. Поспівчував професійному підлеглому, таким тепер теж непереливки. Президент збирається везти в США якийсь план, який, нам поки не показує. Тільки назва відома: “План Перемоги”. Перемога – це коли росіянці будуть не в змозі воювати – і тільки так. “Хатєлкі” згодом попустять.
СУБОТА, 21 ВЕРЕСНЯ. У магазин сьогодні не завезли кефір, якась п’яна потвора настяла в ліфті. Неприємний день. Дещо розважають бавовни з землетрусами там, де були росіянські арсенали. По-перше – красиво, а головне в тім, що вибухнуло там, значить не прилетить сюди. Ввечері багато вибухів і стрілянини. ППО працює.
НЕДІЛЯ, 22 ВЕРЕСНЯ. День партизанської слави. Спілкувався із справжніми партизанами. Не з тими, що із дідом Ковпаком були, а з сучасними, які влаштували “партизанку” на Сумщині з березня 2022 р. Чоловіки скромні, але, що називається, з активною позицією. Про них ще треба розповідати.