Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Садиба Суханова у Новосуханівці

Дмитро Іванович Суханов 10.10.1825-20.12.1890 рр.Світлина відомого сумського фотографа Макашова
9

У 1871р. почесний потомствений громадянин, комерції радник Д.І.Суханов завершує свою успішну багаторічну (з 1858р.) службу на виборній посаді Сумського міського голови. Архівні документи свідчать про те, що при цьому він не покидав купецьких справ, а навпаки, вони йшли так добре, що Дмитро Іванович вступив до 1-ї гільдії (1863р.).

Очевидно, він вдало поєднував свої службові обов’язки в міській управі з цукроварним бізнесом і зовсім не обмежувався торгівлею бакалійними товарами. Накопичивши чималий капітал від довгострокової (як правило 8-10р.) оренди цукрозаводу і економії графа М.М. Толстого в Гребениківці, на якій можно було отримати річний прибуток до 80 тисяч рублів, він вирішує вкласти його у будівництво свого сільгосппідприємства і подібно до багатьох місцевих поміщиків-дворян жити виключно за рахунок доходів від експлуатації власних великих земельних наділів.

Того ж року майбутній аграрій купує оптом у десяти нащадків гвардії штабс-капітана камер-юнкера Двору Його Величності Д.І. Кондратьєва (1799-1863рр.) в Терешківській волості 2778га орної землі разом з хутором Щучиним (подальші назви х.Сумка, х.Новосуханівський) і на схилах розлогого яру, біля витоку р.Сумки, засновує новий маєток й закладає при ньому економію – потужне підприємство з виробництва, переробки та продажу сільськогосподарської продукції (агрофірму). Маєток він називає Ново-Суханівкою, тому що просто Суханівка вже існувала в Сумах на вул. Псільській (між нинішніми буд. №№16 і 28 вниз до набережної Псла) і займала 3,27га землі. Її він відписує своїй дружині Марії Михайлівні, яка облаштовує там притулок для дівчаток-сиріт. Сьогодні від нього залишились лише дві цегляні будівлі , які в середині 1960-х років були перероблені під житло для робітників рафінадного заводу (буд.20а і 20б).

Розпочав новоявлений землевласник з розширення вже існуючої водойми площею 15га, укріплення греблі і підняття висоти її насипу, будівництва водяного млина, нового моста, через який маєток сполучався з Підліснівкою, Степанівкою і м.Суми. Протягом чотирьох наступних років (акурат до свого 50-річчя) він закінчує споруджувати всю інфраструктуру маєтку: контору, будинок-їдальню і флігель для конторників, хлібопекарню, лазню, кузню, корівник, кінний завод, де вирощував тяглову породу, два зернових амбари, снарядний сарай, сепараторну з підвалом-льодником, три казарми для найманих робітників, два будинки для службовців, а також закуповує сільгоспмашини і знаряддя.

Діловим центром маєтку була контора: споруда дерев’яна, обкладена цеглою, з підвалом для архіву, крита залізом, площею 108 кв.м. збереглася до сих пір і використовується як житло. Її окрасою були високі кам’яні сходи, які нараховували 18 східців, що вели до масивних вхідних дверей (не збереглись). У конторі було п’ять приміщень, в яких розміщались кабінет управителя, загальна канцелярія на чолі з конторником, бухгалтерська частина – з бухгалтером, та скарбницька – зі скарбником, в касі якого завжди були готівкові гроші, і це дуже приваблювало найманих робітників.

Трохи осторонь на захід від контори господар звів великий садибний будинок, який зберігся і в якому і сьогодні мешкають люди. Знаходиться він на початку вул. Ветеранів війни, хоч старожили називають цей район Будилкою. Будівля одноповерхова, дерев’яна, на цегляному фундаменті, 1580х1280см., площею 202,2 кв.м. Висота цегляного цоколя становить 100, стін 400, даху 300см. Його основа – це зруб із дубових колод, укладених одна на одну і з’єднаних на кутах із залишками, які виводяться за їх межі на 25-30см. Очевидно, проєктанти врахували, що саме ці виступні частини колод добре захищатимуть від дощу та вітру стіни і кути будинку, зведеного на пагорбі відкритої з усіх боків місцевості. Дім перекритий двосхилим дахом, критим листовим залізом. Він поділений на дві рівні частини: панську і господарську, які відокремлені одна від одної суцільною стіною. Вхід до першої зі сходу. До нього вели цегляні сходи широкого ганку під навісом, що опирався на два стовпчики (не зберігся). Двері дерев’яні, подвійні, фільончасті, поліровані з тамбурними вікнами. За ними сам тамбур, а далі передпокій, з якого йшли двері направо до вітальні, що одночасно була і їдальнею, наліво – до кабінету господаря і спальні-вбиральні. В господарській частині розміщались пральня з піччю для нагріву води та обігріву двох згаданих кімнат і кухня з варистою піччю, яка одночасно насичувала теплом вітальню-їдальню. Стіни і стелі обох частин будинку ззовні проконопачені, оштукатурені, побілені вапном, а зсередини ще й оздоблені ліпними орнаментами (розетками) під свічкові люстри і з багетними карнизами. Декор не зберігся. В будинку 14 дерев’яних подвійних вікон, кожне з шістьма шибками в рамі, такими залишились і до цього часу.

Окрім парадного будинок мав ще й т.зв. чорний хід, який проходив по прорубленому зі сходу з таких же колод, неширокому, з одним вікном, критому наскрізному коридору, що з’єднував таким чином його обидві частини. У східному торці розміщався санвузол (умивальня і туалет зі змивом). Використана вода по похилій каналізаційній трубі зливалась у стічну яму. На користь цього твердження говорить той факт, що в 1974 р., під час риття траншеї для приєднання будинку до опалювальної мережі спиртзаводу, були знайдені рештки мідної труби великого діаметру. Далі за санвузлом знаходилась і приставна драбина з широкими щаблями, по якій виносили на просторе горище випрану білизну для просушування. Під час його обстеження ми знайшли обладнаний вихід вниз. Закінчувався коридор на виході з господарської частини у двір.

Садиба займала площу 1,7га (дані отримані за допомогою сервісу «Гугл Планета Земля»), і окрім головного будинку мала ще й інші складові частини: флігель для гостей та парадний двір з під’їздом, квітниками й сосново-ялинковою алеєю, від якої починався садово-парковий комплекс з посипаними дрібним гравієм доріжками, лавочками і альтанкою, з якої було зручно насолоджуватися особливо чудовим видом, що відкривався звідтіль на всю дзеркальну гладь води величезного ставка.

З протилежного ж боку над ним заїжджі гості ще здалеку бачили вражаючий 8-метрової висоти великий панський будинок в обрамленні хвойних і фруктових дерев. Від початку греблі до садиби дорога була вимощена бруківкою, а узбіччя покриті доглянутими трав’яними газонами. На повороті до контори були збудовані цегляні ворота з металевою аркою і написом «Ново-Сухановская экономія» та прохідними для людей і гужового транспорту. Таке облаштування під’їзного шляху було звичним для поміщиків, які переймались своїм престижем і вже на в’їзді намагались засвідчити успішність свого бізнесу. Озеленив господар і економію, посадивши біля контори і будинків службовців каштани і дуби.

На господарському дворі знаходились цегляний похідний підвал зі склепистим входом (зберігся), поруч з ним літня кухня, а за нею довгий сарай, обшитий товстими дошками, де розміщались дров’яний склад, клуня з фуражем, каретна і стайня для екіпажних коней, а далі людський флігель для панської обслуги. Переважно це були селяни з Маслова Яру (пізніша назва Маловидівка), які вже мали досвід, прислуговуючи місцевим дворянам: власнику свого села Маслову І.В. та Лесевичу Г.М. з х.Георгієвського. Інша назва пояснюється, очевидно тим, що його з усіх боків майже не було видно через Кононов ліс, який тоді ріс навколо. Взагалі, Маловидівку можна назвати супутником Ново-Суханівки, адже більшість жителів працювали саме тут в економії, а пізніше і на винокурні.

Нажаль, в ДАСО зовсім відсутні документи, які б свідчили про економічну діяльність маєтку, прізвищ і посад його персоналу. Тому ми були надзвичайно раді записам, знайденим в метричних книгах Миколаївської церкви с.Підліснівки, які, як нам здається, стосуються осіб керуючого складу економії. Декілька разів в них зустрічаються прізвища П.Ф. Лазаренка і В.П. Машонкіна. Так, 30 січня 1883 р.. в ній здійснювалася церемонія вінчання Петра Феодосійовича і Олександри Стефанівни Журбенкової із с.Глушково Курської губернії. В цьому ж храмі відбулись і хрестини їх первістка – сина Олексія 6(7).12.1883 р.; та дочки Ольги 11(16).06.1885р. (перед дужками стоїть день народження, а в дужках – день хрестин – приміт.авт.). У розділі про батьків записано, що П.Ф. Лазаренко є селянин Ново-Суханівки (у метричних книгах вказували походження, а не чин – приміт.авт). Хрещення другої дочки Неоніли 19(28).09.1886р. відбулося в Іоано-Предтеченській церкві волосного села Терешківки. Хрещеним батьком у дітей Лазаренків був Василь Павлович, а у його дітей Михайла 1(1)10.1883р, Зінаїди 1(3)10.1885р та Антоніни 27.02(3.03)1888р. Петро Феодосійович.

До речі, ми перевірили метрики попередніх років і переконались, що Михайло був першою дитиною, що народилась в маєтку, а Олексій Лазаренко другою. А отже, весілля молодого подружжя й хрестини дітей святкувались саме в Ново-Суханівці – місці постійного мешкання батьків. Ми маємо підстави вважати за можливе, що Лазаренко П.Ф. був управителем маєтку і на цю посаду його підібрав, скоріш за все, сам Дмитро Іванович. За походженням він селянин-одноосібник із с. Старого. Архівні дані не дають нам свідчень про його освіту і попереднє місце роботи. Очевидно, що в цьому випадку головну роль зіграли не тільки його діловий хист, господарські вміння та здібності, а і добрі зв’язки його старшого брата – купця і потомственного почесного громадянина Дмитра Феодосійовича Лазаренка з господарем маєтку. В кінці 1890-х років Петра Феодосійовича було переведено в Низівський маєток Суханових на відповідальну посаду управителя земельних угідь. У Ново-Суханівському багатодітна сім’я мешкала у великому двоквартирному будинку зі зручностями. Мабуть, за традицією, в ньому мешкали і всі управляючі радгоспу радянської доби. Будинок також зберігся, як і садиба господаря. Сподіваємось, що вони вистоять і до прийдешнього 200-річного ювілею Суханова Д.І., завдяки оберегу, який він залишив по собі.

Мова йде про могутній, в два обхвати дуб, який гордо і величаво, наче вартовий на варті, стоїть в центрі села. Старі люди переказували нам, коли ми були малими, а їм свого часу говорили їх дідусі і бабусі, що його біля контори власноруч посадив сам засновник села Дмитро Іванович, і що дерево стоїть на варті і доки вартує – лихо оминатиме село. Дуб здіймається вгору так високо, що здається ніби своїм верхів’ям підпирає небо, намагаючись міцним, широко розкинутим гіллям захистити суханян в цей переповнений тривогою і болем час.

Ну, а справу свого названого батька, щодо створення потужної економії нового типу з високою культурою ведення господарства, успішно завершив його племінник Микола Олексійович, садибний будинок якого, зведений в 1901р, також зберігся, але це вже інший час й інша історія.

Василь Бібіков