Яким мріявся і яким насправді був 2023-й рік
Як не дивно, але, на мою суб’єктивну думку, 2023-й рік українці зустрічали зі значно більшим ентузіазмом, ніж прийдешній 2024-й.
Восени 2022-го ЗСУ демонстрували видатні успіхи. Вслід за Київщиною, Сумщиною, Чернігівщиною та великою частиною Харківщини був звільнений Херсон, і ворога вигнали на лівий берег Дніпра. Постачання зброї союзниками та навчання українських військових за кордоном набули регулярного характеру, ЗСУ мали перевагу в малих дронах і володіли тактичною ініціативою на фронті. Хіба з перемінним успіхом точилися кровопролитні бої за Бахмут, куди були кинуті найкращі сили ССО, але деякі генерали та блогери ОП пояснювали таку запеклу оборону міста задумом «перемолоти ворога», щоб відтягнути їхні резерви з півдня, де планувався блискавичний контрнаступ.
Президент Зеленський сяяв новою зіркою міжнародної політики, його світлина не сходила з перших сторінок впливових західних газет та журналів. Здавалося, що цьому енергійному балакучому чоловікові все дається легко і невимушено, і він нарешті став тим, ким його бачили 73% виборців в 2019-му – справжнім молодим лідером, здатним вивести націю з кризи.
Інформаційна політика ОП формувалася навколо саме цієї тези на тлі зневаги і висміювання ворога та всіх, хто не розділяє їхнього бачення ситуації. Інша точка зору вважалася ледь не зрадою інтересів держави. Висміювалось і зневажалось все: російська мобілізація, застаріла бронетехніка, накази командирів, фортифікаційні укріплення на півдні, розумовий розвиток ворожих солдатів.
Але війна – не вибори. На війні платять людським життям і територіями, а не політичними рейтингами.
Звісно, українці мали уявлення про проблеми, які на них чекають в 2023-му. Але рейтинг довіри до Зеленського був неймовірно високим. Люди вірили, що обраний ними лідер обов’язково з цими проблемами впорається. Навесні і влітку в тилу загальний настрій панував майже святковий. Очікували пити «каву в Ялті» вже восени, а біженці з Маріуполя та Мелітополя сиділи на валізах і чекали, що максимум у серпні-вересні вони повернуться додому. Тривожні новини про контрнаступ сприймали оптимістично, якраз так, як їх і подавали в «Єдиному марафоні». Здавалось, що ще трохи – і кацапська оборона посипиться аж до самого Азову. Не діяли отверезуючи навіть велика кількість загиблих, поранених, зниклих без вісті, проблеми з медичним постачанням. Бо дуже хотілося кави в Криму, дуже хотілося вірити, що фронт обійдеться без нашої персональної участі в боях.
Значні втрати вимагали підсиленої мобілізації. Але за дев’ять років війни керівництво країни і Міністерство оборони так і не змогли (не захотіли, не спромоглися, саботували на користь ворога, хотіли заробити (вдало) – правильну відповідь підкреслити) нормально організувати процедуру. Якимось дивним чином у 2023-му році сотні тисяч чоловіків, які у перші місяці війни рвалися на фронт, втратили ентузіазм і стали ухилянтами. Автор далекий від «теорії змов», але переконаний, що це також – і результат спланованого маніпулятивного психологічного інформаційного впливу. Проте, неспростовним є й інше: відсутність прозорості та соціальної справедливості, корупція та невиправдане насилля, неструктурованість процесів негативно вплинули на бажання людей служити в ЗСУ. Звісно, це нікого не виправдовує, за великим рахунком. Але ми мусимо визнати цей факт – «полювання» співробітників ТЦК на чоловіків на вулицях стало однією з найганебніших подій року в начебто поки що демократичній Україні.
З демократією в країні стало значно гірше. Парламентська опозиція позбавлена всіляких прав і впливів. Опозицію не випускають за кордон, їхні законопроєкти та правки ігноруються, виступи в парламенті ніхто не слухає. Вся влада в руках монобільшості, точніше, в руках «п’яти-шести менеджерів», цитуючи президента. Хто ці «менеджери», які вони займають офіційні посади, яку несуть відповідальність? По суті, діяльність Кабміну і вплив на прийняття рішень скорочені до формальностей. Ні ВР, ні Кабмін, не кажучи вже про прем’єр-міністра або спікера, не виконують покладених на них Конституцією функцій. Ці функції, як і багато функцій безпосередньо президента, виконує якийсь Андрій Єрмак, офіційна посада якого називається «керівник Офісу президента» і законодавчо обмежена суто канцелярськими справами.
Згадуючи про свободу слова, не писатиму навіть про вилучення із загальнонаціональних ефірів опозиційних каналів, натомість роздачу сотень мільйонів бюджетних гривень каналам олігархів. Скажу хіба про те, що на регіональному рівні відбулося невидиме ділення медіа на наближених до влади (як наслідок – до важливої інформації) та всіх інших. Відповідно, інформаційний порядок денний формує, за допомогою цих медіа, саме влада. Хтось має доступ до надзвичайних новин, а хтось ні. Чиновники взагалі часто не вважають за потрібне відповідати на дзвінки, ігнорують проблемні питання – і такий стиль поведінки, що прямо протирічить закону, очевидно, має підтримку у високих кабінетах. Узагалі дуже дивно, що більшість регіональних медіа ще продовжують жевріти на тлі глобальної економічної кризи. Звісно, це не стосується тих, хто фінансується за державні або навколодержавні кошти.
Місцеве самоврядування протягом року зазнавало значного тиску з боку центральної влади і наближених до «СН» силових структур. Де вдалося, там прибрали мерів і запровадили, як от в Сумах, міські військові адміністрації. Про розвиток громад можна забути, і війна тут – не головна причина.
У 2023-му році до підприємців повернулися податкові перевірки. В цілому, фіскальна та економічна політика влади нагадує «соціалістичний рай» імені пана Гетьманцева, ревностного «Слуги народу». Тим не менш, український малий і середній бізнес адаптувався під військові умови і швидше живий, ніж мертвий.
Справжня криза спіткала Україну в міжнародних стосунках. Результатом стало блокування кордонів з Польщею, гальмування надання фінансової допомоги з боку США та великі, але поки що не дуже публічні проблеми, з кількома іншими союзниками. Не кожен може і хоче терпіти стиль спілкування, притаманний Зеленському і закривати очі на корупцію, що панує в країні. Ви чудово могли спостерігати цей стиль на підсумковій прес-конференції. Тим не менш, пан президент і досі має шалену, зважаючи на цілком негативні (якщо порівнювати з очікуваннями) підсумки року для країни,
Так що під кінець року настрій у більшості українців дуже сильно зіпсувався. Контрнаступ зазнав невдачі, людські втрати в ЗСУ виросли, потік зброї та боєкомплекту з-за кордону скоротився. ЗСУ перейшли до оборонних дій, і тут згадали, що на вулиці – зима, а захисних фортифікаційних споруд немає. З іншого боку, виконавців також можна зрозуміти – зимовий тариф на такі роботи вищий.
Підсумовуючи, скажу, що з проблемами, які проглядалися ще з 2022-го року, влада не впоралася. Більш того, там, де колись був успіх, ми маємо нові проблеми. Але прогноз на 2024-й читайте за тиждень.
«Таке ви написали, пане! – напевне, вигукне об’єктивний читач. – Жодного позитиву! Невже немає нічого гарного? Невже немає людей, для яких минулий рік удався?!». Звісно, є такі люди. Наприклад, кума президента Олена Кравець, яка буде отримувати на виробництво лише однієї своєї телепрограми 27 млн грн із державного бюджету. Це ж позитивна новина, як ви гадаєте?