Криваві землі

ЗСУ повільно, але впевнено посувають лінію оборони ворога. Втрати великі. За повідомленнями іноземних медіа, у період з 4 по 11 червня – до 5 тисяч загиблими. Втрати ворога, не зважаючи на те, що кацапи обороняються і, як правило, співвідношення втрат наступу і оборони 3-5 до 1, ще більші – до 11 тисяч загиблими. Це пояснюють тим, що втративши позиції, російські солдати йдуть, не дивлячись на кількість загиблих, у контратаку, намагаючись повернути втрачене. І така тактика, разом із міцними укріпленнями і задіяними гелікоптерами, поки що виправдовує себе. ЗСУ звільнили вісім населених пунктів на Таврійському напрямку, але кожен метр дається великою кров’ю наших солдатів. І це – не основні лінії оборони, до основної лінії укріплень українські війська поки що не дісталися. Щоправда, в бій не були введені наші основні стратегічні резерви, тож іноземні медіа (знову ж таки) заговорили про оперативну паузу, що візьмуть наразі ЗСУ, щоб скорегувати власні дії. Тим часом московити масово перекидають резерви на південь. Але все це не точно. І не тільки тому, що вірити нікому не можна – ситуація може змінитися (або вже змінилася) кожну годину.
Кілька слів про «вірити». Можливо, вам потрапляли на очі (бо мені особисто потрапляли неодноразово) новини або дописи у соціальних мережах про те, що укріплення на Таврійському напрямку у росіян нікуди не годяться. Що суровікін та компанія російських генералів розікрали всі гроші, і там не бетон, а так – палкою тицьни й покришиться, а у «зубів дракона» – пародонтоз, просто раз плюнути – і повипадають. Навіщо робилися такі вкиди? Навіщо така і подібна дезінформація масово розповсюджувалася серед українців? Звісно, для того, щоб завищити сподівання. Щоб потім, коли контрнаступ просуватиметься не так стрімко, як очікувалось обивателем у тилу, той самий обиватель відчув розчарування: мовляв, там же воювати ні з ким, самі чмобіки, а укріплення, наче паперовий будинок, що ви там такі недолугі?! Що там за командування у нас таке, що якихось недолугих москалів організувати передавити не може? Це все історії з розряду «два-три тижні» – і війні кінець. Так само це стосується і чуток про слабке здоров’я путіна і його «двійника», якого той наче регулярно використовує. Не здохне путін так швидко, а як і здохне, то за ним одразу знайдеться, кому очолити цю криваву імперію. А на «двійника» хіба вигідно списувати дурниці, які інколи путін говорить, мовляв, «двійник», що з нього взяти. Та й повстання – ні народного (за відсутністю такого), ні заколоту еліт – на росії також не варто очікувати. Так що руйнування імперії зсередини без правильно організованих і докладених зусиль очікувати не варто, та навіть і з правильними зусиллями чекати на це доведеться ще не один рік. Бо більшості росіян так жити подобається, вбивати українців – подобається, все наразі їх влаштовує, одним словом.
Миротворчі зусилля Китаю, як і насланих президентів африканських країн, очевидно, що не здатні вирішити ситуацію шляхом перемовин. За єдиної причини – умови, які пропонують Україні, не прийнятні ні сьогодні, ні завтра, бо не гарантують безпеки. І тут єдиний шлях, по якому може пройти мирна угода – домовленості між США та Китаєм. Держсекретар Блінкен їде до Пекіну, що само по собі – подія. Звісно, на столі у двох світових гегемонів – не лише Україна, а, по суті, цілий світ, починаючи з Тайваню. За Блінкенем, якщо візит буде вдалим, за кілька місяців із Сі Цзіпіном наче збирається зустрітися і президент США Байден. І якщо така зустріч відбудеться, то існує дуже висока ймовірність, що на ній буде досягнена угода про новий розподіл сил і світовий порядок. І тоді, можливо, війна закінчиться на більш-менш прийнятних для нас умовах. Бо, окрім ЗСУ, тільки Китай може впливати на путіна і росію. Але чи відбудеться зустріч на вищому рівні між Китаєм і США, і коли саме відбудеться, можемо хіба гадати.
А поки те, що зрадницьки майже без боїв було віддано ворогу рік тому за три дні, доводиться визволяти довгий час і з великими втратами. До речі, із публікацій у все тих же іноземних медіа можна зробити висновок, що Залужний готував Україну до оборони не тільки таємно від союзників, але й від керівництва країни. Наразі, до речі, поширюється інформація, що замість Залужного Зеленський невдовзі призначить Сирського. Дійсно, останнім часом Залужного не видно в інформаційному полі, натомість Зеленський, якщо і згадує когось із генералів, або з’являється із кимось разом публічно, то це саме Сирський. І, окрім, Генштабу, тепер різноманітні відео публікує саме Сирський. Приблизно так: «Сирський показав, як українські десантники знищують ворожий танк…» Важко щось написати дійсно толкове з цього приводу, хіба зауважити, що авторитет Залужного неймовірно високий у суспільстві і війську. Щодо Сирського, то такої інформації немає. Якщо Зеленський звільнить Залужного, це буде його найбільшою помилкою. Навіть більшою, ніж зустріч в Омані.
Продовжуючи тему публікацій в іноземних медіа, дуже рекомендую репортаж в «Нью-Йорк таймс» – «Два тижні в окопах під Бахмутом». Є переклад українською, найбільш адекватний і повний текст читав на «Цензорі». Не хочу переповідати, але про будні української піхоти там написано класно і максимально чесно. Напевне, один із найадекватніших текстів про ситуацію, що склалася на фронті і в українській армії.
Немає сумніву, що, отримавши додаткову зброю, ЗСУ продовжать успішні атаки. Але, видається, росія здатна на все, щоб досягти миру на своїх умовах. Нещодавно путін заговорив про «санітарну зону», яка б розділяла росію і Україну. Навряд чи можна ігнорувати такі погрози, але що це може бути? Зеленський, у свою чергу заявив, що росія готова підірвати ЗАЕС, щоб стримати ЗСУ, що стане глобальною екологічною катастрофою. Але москалі не такі прості, щоб тупо підірвати атомну станцію, яку контролюють на окупованій території, бо зрозуміло, що такий злочин не вибачить навіть Китай. Куди цікавіше підірвати яку-небудь АЕС на своїй території, але щоб уся шкода поплила і полетіла в бік України, і обов’язково звинуватити у цьому теракті Україну. Бо хто ж буде на власній території своїм людям шкодити?!
Слава українському народу і ЗСУ! І будьте пильними. Бо ми-то знаємо, що москалі вбиватимуть, не роздумуючи, і своїх, і чужих. Але бажано, щоб про такі небезпечні речі не тільки газети писали, а й наша контррозвідка попереджала світову спільноту.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб пітримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.