Акула і Єрмак

Нас було троє – близьких друзів. Ми були молоді, завзяті і дуже веселі. І раптом один із нас – найміцніший, найшвидший, найвитриваліший – помер. Взагалі ніколи не хворів, а тут – застуда, неправильний діагноз лікарів, бо насправді – менінгіт, а не запалення легенів, смерть у двадцять п’ять років. Ми не плакали і не пили горілку. Намагалися триматись якось разом у ці дні і дуже дотепно жартували. Часто сміялися. Хто нас не знав, сприймав це як божевілля. Насправді, так наша психіка захищалась, бо Мишко (так звали нашого друга) був нам дуже близькою людиною. І немає в цьому нічого ні від цинізму, ні від стійкості – так інколи спрацьовує, наче протиповітряна оборона, нервова система. І це – нормальна, здорова реакція на трагедію, коли сміх не дає впасти у суцільний відчай і наробити дурниць.
Тож коли ви чуєте голоси, які засуджують українців за бурхливу веселу реакцію на смерть росіянина, якого в Єгипті зжерла акула, не соромтеся розсміятися у відповідь. Бо немає у такій реакції нічого антилюдяного. А є нормальна здорова реакція психіки людей, які вже більше року живуть у стані суцільного стресу. Людей, які щодня бачать або читають про смерті співвітчизників, переховують своїх дітей у бомбосховищах, втрачають на війні родичів і друзів. Розкажіть тим, хто докоряє вам черствістю та жорстокістю, що насправді, на тлі тисяч затоплених домівок, загиблих у повені людей і тварин, один росіянин, нещадно зжований акулою – це дуже смішно. І всі меми, карикатури та жартики – це звичайна форма нашого захисту. Бо якщо перестанемо сміятися – ми збожеволіємо. Літаки Україні, звичайно, потрібні, як повітря – щоб панувати в повітрі. Але й сміх нам потрібен не менше – щоб тим повітрям не розучитися дихати.
Підрив Каховської ГЕС матиме довгострокові наслідки. Для природи, для людей, для країни. Чи можна було запобігти трагедії? Навряд чи. А чи можна було попередити про неї? І тут виникає запитання – невже українська розвідка нічого не знала про плани росіян? Невже хоча б не могла передбачити такий розвиток подій, здавалося б, очевидний перед українським контрнаступом? Що ж нам пише ГУР? ГУР пише: «Підрив Каховської ГЕС ворог планував давно». Ну, серйозно? Тобто, типу наша розвідка знала – і мовчала, чи як? Бо, окрім екологічних і суто воєнних проблем, підрив ГЕС спричинив ще певні наслідки, а саме – неоднозначність, невизначеність в оцінках навіть найближчих союзників, не кажучи вже про медіа, у тому, хто саме спричинив вибух. Тобто інформаційно Україні в першу добу програла ворогу, який, звісно, чудово підготувався для пропагандистської атаки (а він це вміє робити професійно). То як в цьому контексті розцінювати заяву ГУР? Як спробу розказати, що вони були в курсі справи, але хтось не дозволив про це говорити вголос? Бо уявіть собі наступне: за пару днів до підриву ГЕС українські спецслужби заявляють, що такий теракт готується росіянами. І всі формальні питання зняті: хто підірвав, з якою метою. І, головне, можна було підготувати людей до евакуації. Нічого з цього зроблено не було. Чому? Напевне, тому що українська розвідка не мала інформації, більше того, не змогла передбачити. І якщо перше ще якось можна зауважити, то друге, вибачте, це повна профнепридатність. Зате наступні дні читаємо: «…на Буданова було скоєно не вісім, а десять замахів», «…Буданов приймав безпосередню участь не тільки у штурмі…». Вибачте, після такого провалу розпочинати передвиборчу кампанію якось нице.
І ще одна подія дуже не потішила. Призначення Сергія Реброва головним тренером збірної України з футболу. Ні-ні, до тренера Реброва маю лише компліменти, і це так правильно, що один із найкращих саме українських тренерів у такі скрутні часи очолює національну збірну. Але, пам’ятаєте, дуже часто у своїх статтях акцентував увагу на тому, що спорт, а особливо – футбол, є дзеркалом світової економіки і української політики? Янукович – президент, «Шахтар» – чемпіон, хтось інший президент – чемпіон «Динамо» (Київ»), і це лише поверхові спостереження, бо, насправді, спорт і політика дуже пов’язані, і ми це бачимо по тому, як МОК та інші спортивні міжнародні федерації відсторонюють (або навпаки) російських спортсменів. Спорт – найчутливіший індикатор влади. Так от, повертаючись до Реброва та національної збірної з футболу – що робить на цій події Єрмак?! Очільник Офісу президента вже й тут вставив свого носа, фоткається разом із Ребровим.
Як же багато стало скрізь цього чоловіка, вам не здається? Завжди – поруч із Зеленським, турбується про президента; і турботливо попереджає про повітряну тривогу громадян; і про футбол потурбувався, і, кажуть, багато ще на що турботливо накладає свою лапку. І щось у мене до цього пана погані передчуття, а погані передчуття, на відміну від передчуттів гарних, мене ніколи, на жаль, не підводять. Ну, хоча б один раз навпаки! Так ні… Він там, до речі, на море, як Арестович, відпочити хоча б на день-два не збирається?
У рідному сіті – сенсація. Бо як же ще назвати арешт Григорія Дашутіна, власника концерну «Нікмас» та кількох людей із менеджменту підприємства? У свій час Григорій Дашутін був вагомою політичною фігурою не тільки в Сумах; народним депутатом, людиною, що могла впливати на важливі рішення на рівні країни, області та міста. І тут, на другому році війни, знайшли у Григорія Петровича книжки з історії росії, комсомольський значок, членський квиток «Партії регіонів». А звинувачення – у виробництві та постачанні до росії вузлів та агрегатів. Не напряму, звісно, а через посередників. І все, начебто, і правильно: Дашутін був комсомольським лідером, і членом «Партії регіонів» також був, і в росію їздив неодноразово, навіть концерн його так колись називався «Укрросметал», бо основний ринок збуту знаходився саме там. Але що дивує найбільше, окрім цих портретів «Пшонка-стайл» і очевидних намірів слідчих одразу представити затриманого у негативному світлі? Чому так довго спостерігали за цією антидержавною діяльністю, якщо вона дійсно мала місце? Це як із Богуслаєвим, на заводі якого десять років сидів не один штатний співробітник СБУ, а пред’явили обвинувачення у зраді тільки зараз… Знаючі люди говорять, що так трапляється, коли сторони не сторгувалися. Одна сторона хоче віджати бізнес і гроші, а друга намагається цього уникнути. І тоді з-під столу дістають портрет Степана Бандери, ой, вибачте, це росіяни ж «візитку Яроша» скрізь знаходять, у наших кардинально інший тепер стиль – і починається. Такі часи, знаєте, що на будь-яку подію не потрібно поспішати з висновками. Бо скористатися мутною водою у вилові золотої рибки наразі охочих вдосталь.
Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Слава ЗСУ, і акули всього світу нам у поміч! Про все інше розкаже Арестович.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб пітримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.