Зима близько

Російські Військові Злочинці / Пристрасті По Нобелю / Всіх Не Перестріляти / Кровожерлива Кацапня

путінська росія розстрілює українських громадян. Так, це ніякі не бойові дії, а справжній розстріл. Військовий злочин. Тільки раніше нацисти чи комуністи ставили людей до стінки і розстрілювали з гвинтівок чи автоматів, а сьогодні рашисти стріляють по сплячих у своїх будинках мирних людях балістичними ракетами. Різниця лише у виді зброї, а сутність злочину та сама. І вся росія, за дуже маленьким винятком, радіє смертям українських жінок, дітей та людей похилого віку. Повністю підтримує такі дії своїх військових і президента.

Саме, напевне, час поговорити про “хороших русскіх” (не рахуючи кожного 200-го, звісно).
Дуже багато негативу було навколо вручення Нобелівської премії Миру. Вкурвило українців дуже, що цьогорічну нагороду розділили між українською, білоруською та російською правозахисними організаціями. Побачили в цьому бажання Нобелівського комітету “об’єднати в колиску трьох народів”, помирити нас і т.п. У той же час, Нобелівську премію не дали висунутому Польщею українському письменнику Сергію Жадану, а присудили французькій письменниці. О, то варто почитати, як пихаті українські гуманітарії та інші знавці світової літератури ображалися і фиркали: “Та хто це така? Я її взагалі не знаю! Що вона написала? Чи є переклади українською?!” Очевидно, Нобелівську премію, на наш, український розсуд, треба давати тільки письменникам, яких ми читали, і, бажано, щоб українською. Насправді, цього року на літературного Нобеля претендували такі великі письменники, як Салман Рушді і Мішель Уельбек. От вони можуть відчувати легке розчарування, і якби премії дали комусь із них, то питань у українців виникало б менше, хоча куди їм до нашого Жадана? Ну і я про те ж. Хоча, зважаючи на те, як і хто, і за що, і кому в Україні літературні премії роздає, то нам би тут скромно помовчати. На жаль, не знайомий із творчістю Анні Ерно. Але читав відгуки і про книги, перекладені українською, і про творчий доробок письменниці. “Одна її книга змінила моє життя!” – такий відгук, наприклад. Але навіть не про те йдеться, зрештою, вибір лауреата – справа завжди суб’єктивна. А про те, що більшість наших ура-патріотів своєю експертною думкою нагадують Чапаєва: “Олександр Македонський? Хто такий, чому не знаю?!”

Значно сумніша історія про премію Миру. Так, читати в одному реченні “український, російський і білоруський” глибоко мерзотно. Але Нобелівську премію дають не країнам, не урядам і не президентам, не народу чи етносу. Її дають конкретним особам або організаціям, які зробили вагомий внесок у справу миру і боротьби за справедливість. І якщо поглянути на подію в цьому контексті, то російський “Меморіал” – це символ боротьби з путінізмом. Символ боротьби зі сталінізмом і тоталітарною системою. “Меморіал” – природний ворог НКВС, КДБ і ФСБ, за що його спочатку оголосили у росії “іноземним агентом”, а потім заборонили його діяльність. Тому що “Меморіал”, працюючи з архівами, навіть зараз демонстрував злочини тоталітаризму. Це кістка у горлі путіна і його оточення, нащадків убивць і катів. А білоруський правозахисник Алесь Біляцький усе життя бореться з режимом Лукашенка, сидів у в’язниці і зараз знову сидить у в’язниці. І коли на таку людину дозволяють собі тявкати українці лише тому, що вони – українці, а він – білорус, то мені хочеться дуже сильно вилаятися.
Розумієте, у чому справа. ЗСУ, як би не старалися, не зможуть вбити 150 млн росіян. Та в цьому і немає потреби. Ми – цивілізована нація, ЗСУ не воюють з жінками та дітьми. Та і всю російську армію навряд чи вдасться знищити. Ми, без сумніву, переможемо, але там, на росії, залишаться жити люди. Багато людей. І росія не розвалиться, це просто нікому не вигідно на даний момент із наших союзників. Нашим союзникам вигідно, щоб у росії був демократичний лояльний уряд, який би ворогував з Китаєм і торгував відносно дешевими енергоносіями. Так приблизно виглядатиме наша перемога. Плюс, звісно, стягнення компенсації на користь України на відбудову країни, лікування та реабілітацію поранених тощо. Тому тема “хороших русскіх” на Заході має такий успіх і матиме своє продовження. Бо після нашої спільної перемоги на росії доведеться з кимось розмовляти, хтось має там стати при владі. Так само було після закінчення Другої світової у Німеччині, коли на державні посади брали колишніх працівників Третього Рейху, чиновників, бо не було кому працювати і давати лад у зруйнованій країні.

На ворога треба впливати психологічно. Розхитувати впевненість у правоті, яку втовкмачила йому російська пропаганда. Щось типу звернення до російських солдатів, яке зробив міністр обороні Рєзніков. Гарну ідею підказав наш колега Євген Кузьменко: щоб такі звернення зробили В’ячеслав Вакарчук, Віталій Кличко, Андрій Шевченко, Ада Роговцева, інші відомі і популярні в росії донедавна люди. Немає сенсу, думаєте? А я от дивився якось розмову з військовополоненим росіянином, і на питання, чи з’являлися у нього сумніви у справедливості війни проти України, той відповів, що він перший раз засумнівався, коли його кумир – боксер Усик – записався до тероборони. А уявіть, якби Усик ще звернувся з правильними словами? Не знаю, чи сильно це б допомогло, але вважаю, потрібно використовувати всю зброю, що ми маємо.

Насправді, є вагомі аргументи, які свідчать про те, що діалог із ворогом (бо росіяни – це вороги, ніяк інакше) не має сенсу. Бо, напевне, більшість із нас мають родичів чи знайомих у росії, і більшість із нас уже разів сто намагалися розмовляти з ними, пояснювати, доносити правдиву інформацію про події в Україні, про війну, але переважна більшість намагань (принаймні, з відомих мені) потерпіли крах. Не вірять родичам, путіну – вірять. Насправді, дивні люди, нам їх не зрозуміти.

Ви читали вже, напевно, про те, як росіянці убили продавчиню, матір трьох дітей, у Миропіллі гранатою з дрону. Думаєте, не бачили, куди кидають? Люди побігли рятувати смертельно поранену жінку, і знову туди ж кинули другу гранату. Дивом ніхто не постраждав. А путін говорить, що на Кримському мосту був теракт. Серйозно?

Будьте пильними. росії потрібен був привід для знищення української цивільної інфраструктури. Вони його собі організували. Напевне, війна скоро вступить у вирішальну – найкривавішу та найзапеклішу – стадію.

З Покровою вас. І з Днем козацтва. І з Днем захисниць і захисників України. Слава ЗСУ!